розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвес" (далі – ТОВ "Інвес"), комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру та зобов’язання зареєструвати квартиру,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року,

У червні 2011 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов’язати комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна зареєструвати на його ім’я указану квартиру.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він повністю сплатив вартість вищевказаної квартири на рахунок відповідача ТОВ "Інвес", однак, уклавши договір на будівництво квартири, ТОВ "Інвес" відмовився укладати договір про передачу квартири йому у власність, і з цих підстав просив позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2011 року позов ОСОБА_3 до ТОВ "Інвес", комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру та зобов’язання зареєструвати квартиру задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною орієнтовною площею 250 кв.м., розташовану на четвертому поверсі блоку № 2, а також на одне паркувальне місце в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою.

Зобов’язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, загальною орієнтовною площею 250 кв.м., розташовану на четвертому поверсі блоку № 2, а також на одне паркувальне місце в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року апеляційні скарги ТОВ "Інвес", комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна задоволено.

Скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2011 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у позові до ТОВ "Інвес", комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру та зобов’язати зареєструвати на його ім’я указану квартиру.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник заявника порушує питання про скасування рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Місцевим судом встановлено, що 2 лютого 2005 року ТОВ "Інвес" як забудовник земельної ділянки по АДРЕСА_2 уклав із позивачем договір, за яким сторони зобов’язалися в обумовлений ними у додатковій угоді строк з моменту отримання стороною-1 (ТОВ "Інвес") свідоцтва про право власності на об’єкт будівництва АДРЕСА_2 підписати та укласти договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 загальною орієнтовною площею 250 кв.м., розташовану на четвертому поверсі блоку №2., а також на одне паркувальне місце в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою (надалі - об’єкт).

Місцевим судом також встановлено, що договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №378. Відповідно до п.2 цього договору стороні-1 належать майнові права на об’єкт на підставі:

- договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, призначеною для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Інвес", посвідченого 16 квітня 2003 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 455 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів Київського міської держадміністрації, про що 6 травня 2003 року у книзі записів державної реєстрації договорів проведено запис за №82-6-00090;

- дозвіл на виконання будівельних робіт № 0790-Пч/С від 12.11.2003 року, виданий товариству на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою за адресою АДРЕСА_2, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (п.2 договору).

За згодою сторін основний договір повинен бути укладений на умовах: ціна об’єкту складає 1775500 грн., що на момент укладення угоди становила 335 000 доларів США, які сторона-2 (позивач) має перерахувати на поточний рахунок сторони-1 в порядку та в строки, визначені п.7 договору.

Судом також встановлено і не заперечується відповідачем, що позивач повністю виконав свої обов’язки і перерахував забудовнику всю передбачену договором суму, а відповідач отримавши кошти, не виконав свого обов’язку і після здачі новоствореного майна в експлуатацію не передав позивачу квартиру та паркомісце у власність.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Способом захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права. Статтею 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями. Відповідно до ст. 177 ЦК України до об’єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше.

Статтями 181 та 182 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухомості) належать об’єкти, що розташовані на земельній ділянці, а право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема їх виникнення підлягають державній реєстрації. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини. ЦК України (435-15) передбачає, зокрема ст. ст. 316-323, 325, 328, 331, 334, 379-382, загальні засади права власності. Зокрема передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном; усі суб’єкти права власності є рівними перед законом; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва; житлом фізичної особи є квартира.

Згідно п. 2 ст. 386 ЦК України власник майна, який має підстави передбачити можливість порушення свого права іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Суд першої інстанції, враховуючи вимоги позивача щодо захисту свого права, яке не визнається, а саме право власності на АДРЕСА_1 загальною орієнтовною площею 255 кв.м., розташовану на четвертому поверсі блоку №2, а також на одне паркувальне місце в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою, дійшов висновку про їх обґрунтованість, та визнав такими, що підлягають судовому захисту.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530- 532 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 610- 612, 623 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Так відповідач ТОВ "Інвес" не виконав своїх зобов’язань щодо укладення договору купівлі-продажу квартири, паркувального місця, не надав інформації про перереєстрацію дозволу на виконання будівельних робіт із будівництва житлового комплексу з діловим і культурним центром та підземною автостоянкою по АДРЕСА_1 не надав інформації про введення об’єкту в експлуатацію та не повідомив стороні-2 договору про отримання свідоцтва про право власності на об’єкт будівництва, ніяких дій на виконання своїх зобов’язань не вчиняє. При таких обставинах звернення до суду позивача за захистом своїх прав суд першої інстанції підставно визнав обґрунтованими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у позові, апеляційний суд, не спростувавши обставин, встановлених місцевим судом, і не встановивши нових, формально поставився до обставин, викладених у позовній заяві на підтвердження заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, і виходив лише із назви укладеної сторонами угоди та всупереч вимог ч.1 ст. 10 ЦПК України про здійснення судочинства на засадах змагальності, не враховував умов договору, підстав набуття сторонами правочину прав та обов’язків за ним.

Стаття 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції від 23.12.2004 року, яка діяла на дату укладання попереднього договору № 65 від 22 лютого 2005 року) встановлює, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, а також майнові права.

В статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції від 23 грудня 2004 року, яка діяла на дату укладання попереднього договору № 65 від 22 лютого 2005 року) зазначено, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Відповідно до умов укладеного договору предметом цього правочину є інвестиційна діяльність, згідно якої позивач фінансує будівництво житлового будинку з підземною автостоянкою за адресою: АДРЕСА_1 Це випливає з того, що відповідач укладав попередній договір, маючи лише договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, призначеної для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою, посвідченого 16 квітня 2003 року ОСОБА_7- приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 455 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 06 травня 2003 року за № 82-6-00090 у книзі записів державної реєстрації договорів, та дозвіл на виконання будівельних робіт № 0790-Пч/С від 12 листопада 2003 року, виданий ТОВ "Інвес" на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.

Виходячи з того, що позивач проінвестував будівництво відповідно до ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", він має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, тобто об’єкти та результати інвестицій є власністю інвестора.

В своєму рішенні апеляційний суд м. Києва дійшов помилкового висновку, що позивач мав би вимагати повернення коштів та стягнення штрафних санкцій за ухилення від укладання основного договору. Оскільки відповідно до п. 4 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін.

Таким чином, відповідно до Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) повернення грошових коштів, яке може бути лише із розірванням попереднього договору № 65 від 22 лютого 2005 року є незаконним.

Апеляційний суд, не спростувавши встановлених місцевим судом обставин, формально підійшов до розгляду спору і виходив лише з назви укладеного правочину та не встановив умов укладення договору та підстав набуття сторонами прав та обов’язків за цим правочином

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2011 року залишити в силі, як помилково скасованого судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвес", комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру та зобов’язання зареєструвати квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року задовольнити.