розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега", третя особа – публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2011 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 березня 2010 року між ним та приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "Омега" (далі – ПАТ "АСК "Омега") був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, згідно з яким застраховано належний йому автомобіль "Фольксваген Джета", державний номерний знак НОМЕР_1. 15 квітня 2010 року в м. Києві з вини водія ОСОБА_4, який керував автомобілем "Мітсубісі", державний номерний знак НОМЕР_2, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), у результаті якої належному йому автомобілю завдані механічні пошкодження. Про ДТП він своєчасно повідомив відповідача, однак отримав відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених пп. 13.1.2., 13.1.6. договору страхування.

Позивач вважав, що виконав умови договору страхування, тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ПАТ "АСК "Омега" страхове відшкодування в розмірі 44 597 грн. 88 коп. та судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ПАТ "АСК "Омега" на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 36 944 грн. 90 коп., 369 грн. 44 коп. на відшкодування сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з 27 червня 2009 року не використовував належний йому автомобіль в якості таксі, оскільки з цього часу товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО Таксі" (далі – ТОВ "ЕКО Таксі") було припинено надання йому інформаційних послуг.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду й відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що фактичний пробіг належного позивачу автомобіля перевищує середньорічний нормативний пробіг для даного транспортного засобу, що свідчить про використання автомобіля в режимі таксі, про що ОСОБА_3 не повідомив страхову компанію, що відповідно до пп. 13.1.2., 13.1.6. договору страхування є підставою для відмови у виплаті йому страхового відшкодування.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 29 березня 2010 року між ПАТ "АСК "Омега" та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування належного позивачу на праві власності автомобіля "Фольксваген Джета", державний номерний знак НОМЕР_1. 15 квітня 2010 року за участю зазначеного автомобіля сталася ДТП, у результаті якої автомобілю завдані механічні пошкодження. Про настання страхового випадку позивач повідомив страхову компанію, проте 13 липня 2010 року ПАТ "АСК "Омега" направила йому листа про відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених пп. 13.1.2., 13.1.6. договору страхування, посилаючись на надання ним недостовірних відомостей про транспортний засіб під час укладення договору страхування та зміну умов інтенсивності експлуатації транспортного засобу без погодження зі страховиком.

За положеннями ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Пункт 3.2.3. договору страхування від 29 березня 2010 року визначає невикористання транспортного засобу для перевезень за плату (таксі).

Проте апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не звернув уваги на те, що договір про надання інформаційних послуг був укладений позивачем з ТОВ "ЕКО Таксі" 4 травня 2009 року зі строком дії до 31 грудня 2009 року (а.с. 140-141), однак 27 червня 2009 року ТОВ "ЕКО Таксі" було припинено надання інформаційних послуг ОСОБА_3 відповідно до умов указаного договору на підставі заяви позивача від 25 червня 2009 року про розірвання договору.

Таким чином, договір добровільного страхування наземних транспортних засобів від 29 березня 2010 року був укладений сторонами, коли позивач уже тривалий час не працював у таксі.

Крім того, відповідно до листа Українського державного центру радіочастот від 30 червня 2010 року дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу, встановленого на автомобілі "Фольксваген Джета", державний номерний знак НОМЕР_1, був виданий 2 червня 2009 року саме за заявою ЗАТ "Телекомунікаційні системи" ТОВ "ЕКО Таксі". Отже, дозвіл надавався саме на використання позивачем радіоелектронного засобу безпосередньо в ТОВ "ЕКО Таксі" й суд не встановив, чи після припинення договору про надання інформаційних послуг від 4 травня 2009 року ОСОБА_3 мав можливість використовувати радіоелектронний засіб в таксі.

Тобто, висновки апеляційного суду про те, що позивач міг працювати у службі таксі в іншому товаристві, чи займався таким видом послуг індивідуально нічим не підтверджено та ґрунтується лише на припущеннях, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув та не з’ясував чи був у належному позивачу автомобілі встановлений та підключений радіоелектронний засіб у період дії договору страхування.

Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що договір страхування не містить будь-яких обмежень щодо середньорічного або нормативного пробігу для застрахованого транспортного засобу.

Крім того, ст. 3 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

За договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 29 березня 2010 року позивач, який є страхувальником, призначив вигодонабувачем публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит".

Таким чином, вигодонабувач є третьою стороною у зобов’язанні з правами, передбаченими договором страхування або законом, зокрема, ст. 3 Закону України "Про страхування".

У порушення вимог ст. ст. 214, 316 ЦПК України суд апеляційної інстанції не з’ясував позицію вигодонабувача.

За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ