Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області про визнання права власності на самочинне будівництво, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2011 року,

У листопаді 2009 року позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом, в якому на підставі ст. 376 ЦК України просили визнати за кожним з них право власності на 1\2 частину самочинно переобладнаних приміщень чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 161,6 кв.м. В обґрунтування позову зазначали, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1, зокрема: ОСОБА_6 - власником 92/100 частин цієї квартири, а ОСОБА_4 – 8/100 частин квартири. На підставі розпорядження міського голови м. Стрия від 23 січня 1998 року будинок, в якому знаходиться спірна квартира, переданий на баланс ОСББ "Калина". Згідно протоколу загальних зборів співвласників ОСББ "Калина" їм надано дозвіл на переобладнання коридору, яким фактично користувалась лише їх родина. Крім того, відповідно до технічного висновку конструкція перегородки у цій квартирі придатна для експлуатації. Оскільки переобладнання квартири здійснено ними у 2005 році без отримання відповідного дозволу та відповідач відмовляється видати їм свідоцтво про право власності на переобладнану квартиру, просили визнати за ними права власності на самочинне будівництво.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2011 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено: встановлено, що свідоцтво про право власності серії АА № 003810, видане Стрийським МБТІ на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 19 жовтня 2000 року на ім’я ОСОБА_7 належить ОСОБА_3; визнано за ОСОБА_3 право власності на 92/100 частин чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 161, 6 кв.м, а за ОСОБА_4 – на 8/100 частин спірної квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що оскільки виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області фактично визнав заявлений до нього позов, а також ураховуючи те, що здійснене позивачам переобладнання квартири не порушує прав та інтересів інших осіб, відповідно до вимог ст. 376 ЦК України за позивачами слід визнати право власності на переобладнану квартиру.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна.

Судами встановлено, що згідно свідоцтва про право власності серії АА № 003810, виданого Стрийським МБТІ на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради від 19 жовтня 2000 року та договору дарування від 25 жовтня 2004 року ОСОБА_6 є власником 92/100 частин квартири, а ОСОБА_4 – 8/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Загальними зборами співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 від 12 січня 2005 року прийнято рішення про надання дозволу на розподіл та перепланування загального коридору між мешканцями квартир № 3 та кв. № 4; перепланування та ремонт коридору між квартирами №№ 3 і 4, а саме встановлення цегляної перегородки проведено за кошти мешканців цих квартир.

Проте, встановивши, що позивачка проживає у багатоквартирному будинку, суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 376 ЦК України, які поширюються виключно на випадки самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна як фізичними, так і юридичними особами, при цьому не звернув уваги на те, що правила ст. 376 ЦК України не можуть бути застосовані при вирішенні справ за позовами, зокрема про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовані іншими нормами законодавства, зокрема ст. 383 ЦК України та ст. 152 ЖК України щодо власників квартир.

У зв’язку з цим суд в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, не уточнив позовні вимоги, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема щодо уточнення позовних вимог в частині підстав визнання права власності на самочинно переплановану квартиру у багатоквартирному будинку.

Так, статтею 152 ЖК України передбачено, що переобладнання і перепланування квартири, що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів

Відповідно до вимог п. 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17 травня 2005 року (z0927-05) для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування. У разі необхідності можуть подаватися такі документи як згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання або перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Аналогічне положення міститься й у Законі України від 12 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Особи, винні у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність (ст. 189 ЖК України).

Таким чином, переобладнання і прийняття в експлуатацію переобладнаних квартир проводиться з дозволу і за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, а не за рішенням об’єднання співвласників будинку.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Проте, вирішуючи справу, суд в порушення вимог ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не повністю визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню та визнаючи за позивачкою право власності на переплановану квартиру з урахуванням спірного коридору, виходив лише з того, що самочинним переобладнанням спірної квартири та коридору не порушені права інших осіб та згідно технічного висновку Дрогобицького відділу Львівської філії ДП "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ" конструкція перегородки в квартирі № 3 придатна для експлуатації, не звернув уваги на те, що позивачка у порушення вимог чинного законодавства відповідного дозволу на проведення перебудови квартири та коридору не отримувала й залежно від цього належним чином не визначився з питанням, чи мають місце в даному випадку законні підстави для визнання за позивачкою права власності на квартиру з урахуванням частини перебудованого коридору загального користування.

Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_5, як власник квартири № 3 та у користуванні якого також перебуває спірний переобладнаний позивачкою коридор зазначав, що проведене позивачкою перепланування спільного коридору та встановлення перегородки без отримання його згоди порушує його права на користування цим коридором, який відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України є приміщенням загального користування, а також належить йому на праві спільної сумісної власності і за такі незаконні дії вона неодноразово притягувалась до відповідальності; крім того, здійснена позивачкою перебудова спільного коридору призвела до порушення його прав, зокрема перешкоджає вільному доступу до підвалу та горища тощо.

Однак, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України цих до водів апеляційної скарги ОСОБА_5 належним чином не перевірив, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

Оскільки судами допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Р ішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.