розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання дій банку щодо підвищення процентної ставки за кредитною угодою неправомірними та відновлення становища, яке існувало до порушення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2011 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 11 січня 2008 року уклала із закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк"), кредитну угоду та договір про видачу траншу, за якими отримала кредит у розмірі 185 тис. грн. на строк до 10 січня 2018 року зі сплатою 14 % річних. Однак з 1 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку до 21 % річних.

Позивачка вважала такі дії ПАТ КБ "Приватбанк" неправомірними та просила суд зобов’язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення її прав, шляхом відновлення з 1 лютого 2009 року процентної ставки в розмірі 14 % річних за користування кредитними коштами згідно з п. 4.1. кредитної угоди від 11 січня 2008 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 5 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено: визнано незаконними дії банку щодо односторонньої зміни умов кредитної угоди, укладеної з позивачкою в частині збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом до 21 % річних; зобов’язано ПАТ КБ "Приватбанк" відновити становище, яке існувало до порушення угоди, шляхом відновлення з 1 лютого 2009 року процентів у розмірі 14 % річних за користування кредитними коштами згідно з п. 4.1. кредитної угоди від 11 січня 2008 року; розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитною угодою, укладеною між сторонами, суперечить вимогам ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а відповідачка на підвищення процентної ставки згоди не давала.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 січня 2008 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 були укладені кредитна угода та договір про видачу траншу, за якими остання отримала кредит у розмірі 185 тис. грн. на строк до 10 січня 2018 року зі сплатою 14 % річних.

Пунктом 2.3.1 кредитної угоди передбачено, що банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні.

Суди при виро рішенні спору не звернули уваги на те, що дії кредитора щодо підвищення процентної ставки підлягають оцінці в кожному конкретному випадку в контексті положення ст. 652 ЦК України й Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України (далі – НБУ) від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , згідно з якими банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку та банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом в зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін.

Із матеріалів справи убачається, що банк при збільшенні процентної ставки посилався на те, що відбулось зростання курсу долара США до гривні більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору та зміна облікової ставки НБУ.

Таким чином, розпорядженням від 25 грудня 2008 року № Э.40.0.0.0/1-20 "Об изменении процентной ставки по действующим кредитам бизнесов" у зв’язку із змінами на світовому фінансовому ринку і для збереження дохідності було прийнято рішення про підвищення процентної ставки по кредитах та затверджено технологію підвищення процентної ставки і банк вважав це підставою для підвищення процентної ставки за кредитною угодою до 21 % річних.

Крім того, суду слід було також враховувати поведінку позивачки після прийняття рішення банком щодо зміни відсоткової ставки у контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію треба вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, оскільки такі фактичні дії вказують на прийняття пропозиції.

Установлено, що 8 січня 2009 року банк надіслав позивачці листа про підвищення розміру процентної ставки, мотивувавши своє рішення, та зазначив, що в разі незгоди з підвищенням ставки боржник зобов’язаний повністю повернути кредит у встановлений договором строк до 1 лютого 2009 року. ОСОБА_3 після отримання такого листа про свою незгоду щодо зміни процентної ставки за користування кредитом банк не повідомила, а кредит почала сплачувати у збільшеному розмірі.

У зв’язку із цим суд повинен був дати оцінку тому, чи ОСОБА_3 не вчинила дію, яка засвідчує її бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції, хоча вона й не підписувала додаткові угоди (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Проте суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов’язків сторін, які випливають з кредитної угоди; не з’ясував чи сплачувала позивачка кредит з урахуванням нової процентної ставки, чи достроково погашала його та чи передбачено це умовами кредитної угоди, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд на викладене також уваги не звернув і залишив вказане рішення суду першої інстанції без змін.

Також, не зважаючи на закріплений Конституцією України (254к/96-ВР) принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", не врахували, що норми зазначених законів були введені в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12 грудня 2008 року (661-17) , який набрав чинності 9 січня 2009 року, а банк реалізував своє право, передбачене умовами кредитної угоди щодо збільшення процентної ставки, шляхом надсилання відповідного повідомлення, до набрання чинності цього Закону (661-17) .

Тобто, банк діяв відповідно до умов укладеного з позивачкою договору та в рамках чинного законодавства України.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.