розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського комунального підприємства ТРК "Вежа" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 липня 2011 року,-

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що звільнення його з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України проведено з порушенням чинного законодавства. Зокрема, зазначав, що він сумлінно виконував свої обов’язки, а з боку адміністрації чинився постійний тиск, отже, накладення дисциплінарних стягнень є незаконним. Крім того, згоди профспілкового комітету на його звільнення не було.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 липня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій ставить питання про скасування вказаних судових рішень, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та просить ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Наказом №14 від 07.04.2010 року ведучого програм радіо ОСОБА_1 з 07.04.2010 року звільнено з роботи з підстав, передбачених п.3 ст. 40 КЗпП України. \а.с.9\

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивача було законно звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, з дотриманням умов обрання виду стягнення, передбачених ст. 149 КЗпП України, а також з того, що профспілковий комітет не обґрунтував відмову у наданні згоди на звільнення позивача.

Однак, з такими висновками цілком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992 року (v0009700-92) вказано, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 431 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Згідно до ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії" від 15.09.1999 № 1045-ХІV рішення профспілки про надання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Відповідно до ч.3 ст. 41 зазначеного Закону звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів, його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об’єднання профспілок).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із протоколу засідання комітету спілки (первинної профспілкової організації працівників Івано-Франківського міського комунального підприємства "Телерадіокомпанія "Вежа") від 10 березня 2010 року відмовлено у наданні згоди на звільнення члена комітету спілки ОСОБА_1 з підстав, зазначених у проекті наказу від 23.02.2010 "Про звільнення ОСОБА_1".\а.с.57-58, 10-11\

Суди не звернули уваги на те, що у вказаному рішенні про ненадання згоди зазначено, що позивач є членом виборного органу профспілкового комітету та не перевірили дану обставину.

Окрім того, суди визнали рішення про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 необґрунтованим, тобто дали йому оцінку, в той час, як вищевказана норма закону вимагає лише зазначення у рішенні обґрунтування, на наявність якого суди уваги не звернули.

Згідно з ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2011 року та на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 липня 2011 року - скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.