розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) "Вторметхарків" про зміну дати та формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, компенсації у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2011 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила змінити дату її звільнення з роботи з TOB "Вторметхарків" з 29 вересня 2009 року на день розгляду справи в суді, змінити формулювання причин звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин на звільнення із займаної посади згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, зобов'язати TOB "Вторметхарків" видати їй належно заповнену трудову книжку, наказ про звільнення, довідку про нараховану та виплачену заробітну плату, а також стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 36493 гривні 20 копійок, стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 14012 гривень 77 копійок, стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 1104 гривні 76 копійок, стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь вихідну допомогу у розмірі 18134 гривні 16 копійок, стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1522 гривні 43 копійки, стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь 10000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування пред’явленого позову ОСОБА_6 зазначала, що 6 травня 2009 року її було прийнято на роботу до TOB "Вторметхарків" на посаду головного бухгалтера. 9 вересня 2009 року нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України у зв'язку із систематичним невиконанням на підприємстві законодавства про працю, однак відповідач звільнив її 29 вересня 2009 року за прогул без поважних причин, при цьому не провівши з нею розрахунок, не видавши трудової книжки та наказу про звільнення.

У попередньому судовому засіданні ОСОБА_7 було уточнено позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, просила стягнути на її користь 12185 гривень 77 копійок, крім цього просила стягнути з TOB "Вторметхарків" на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 38665 гривень 76 копійок, посилаючись на те, що 29 березня 2010 року відповідач частково здійснив розрахунок з виплати їй заборгованості заробітної плати у розмірі 1827 гривень.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2011 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Вторметхарків" на користь ОСОБА_6 заборгованість заробітної плати у розмірі 11109 гривень 21 копійки, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 26448 гривень 87 копійок, компенсацію за невикористану відпустку – 746 гривень 11 копійок, компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати 978 гривень 78 копійок, 2000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 41282 гривні 97 копійок.

Зобов'язано ТОВ "Вторметхарків" видати ОСОБА_6 довідку про нараховану та виплачену заробітну плату.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 6044 гривні 72 копійки допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2011 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом ТОВ "Вторметхарків" № 100 від 8 травня 2009 року ОСОБА_6 була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера із заробітною платою згідно штатного розкладу (а.с. 54, 70-76).

Статтею 36 КЗпП України передбачається, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 подала заяву до ТОВ "Вторметхарків" від 9 вересня 2009 року, зареєстровану 11 вересня 2009 року, про розірвання трудового договору за власним бажанням (а.с. 49).

Оскільки ОСОБА_6 була відсутня на робочому місці з 14 вересня 2009 року, наказом ТОВ "Вторметхарків" №29/2 від 29 вересня 2009 року її було звільнено з посади головного бухгалтера з 14 вересня 2009 року у зв’язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 47, 48, 139).

Суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність у ТОВ "Вторметхарків" заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_6 за період липень-вересень 2009 року, адже заробітна плата за зазначений період в сумі 1827 гривень 54 копійки була депонована та отримана ОСОБА_6 29 березня 2010 року (а.с. 51, 52, 116-122, 138).

Крім цього, відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на це апеляційний суд слушно зазначив про те, що підставами для відповідальності власника або уповноваженого ним органу за ст. 117 КЗпП України є наявність факту порушення строків розрахунку під час звільнення та вина власника, проте зазначені обставини в процесі розгляду цієї справи підтвердження не знайшли.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно з актом від 8 жовтня 2009 року ОСОБА_6 було повідомлено про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, з наказом про звільнення вона ознайомитися відмовилася, а до суду звернулася лише 22 березня 2010 року (а.с. 1-6, 69).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, доводи ОСОБА_6 про стягнення з ТОВ "Вторметхарків" компенсації у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати не можуть бути взяті до уваги, адже позивач звернувся до суду за вирішенням трудового спору з пропуском тримісячного строку без поважних причин.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що власником або уповноваженим ним органом працівнику не було завдано моральної шкоди, адже ОСОБА_6 не було доведено, що неправомірна поведінка відповідача мала місце та призвела до моральних страждань, втрат нормальних зв’язків тощо.