КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
14.03.2002
(Витяг)
Вироком Березанського районного суду Миколаївської області
від 3 травня 2001 р. Г. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
із
застосуванням ст. 44 КК на шість років позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії загального режиму за те, що 22 січня
2001 р. приблизно о 22 годині 30 хвилин вона на грунті неприязних
стосунків пострілом із мисливської рушниці умисно вбила свого
чоловіка Г. В.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Миколаївського
обласного суду від 21 червня 2001 р. вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник засудженої зазначив, що Г.
вчинила вбивство, перебуваючи у стані сильного душевного
хвилювання, а тому її дії слід перекваліфікувати на ст. 95 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
та відповідно пом'якшити призначене їй покарання.
Перевіривши матеріали справи та наведені у касаційній скарзі
доводи, колегія суддів судової палати з кримінальних справ
Верховного Суду України касаційну скаргу частково задовольнила з
таких підстав.
Відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства,
яке було чинним на час розгляду справи в суді другої інстанції
(статті 360, 378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
в редакції Закону від 15 грудня
1992 р. ( 2857-12 ) (2857-12)
, належало перевірити всі доводи касаційної
скарги, навести у своїй ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення
і, якщо скаргу залишено без задоволення, зазначити підстави, з
яких її визнано неправильною. Цих вимог закону належним чином не
виконано.
Зокрема, захисник Т. у своїй касаційній скарзі висловлював
думку про те, що Г. вчинила вбивство чоловіка, перебуваючи у стані
сильного душевного хвилювання; з посиланням на наявні у справі
докази стверджував, що стосунки між подружжям характеризувалися не
неприязню, як визнав установленим суд, а систематичними знущаннями
чоловіка над дружиною, що врешті-решт призвело до афективного
зриву в останньої. Таку думку захисник обгрунтовував посиланням на
висновки комплексної психолого-психіатричної експертизи, згідно з
якими дії Г. були спровоковані протиправною поведінкою чоловіка.
Тривалі систематичні конфлікти між ними стали причиною зниження в
засудженої здатності усвідомлювати свої дії й керувати ними та
вбивства чоловіка у стані фізіологічного афекту. Захисник також
зазначав, що оцінюючи психічний стан Г., суд не врахував даних про
її поведінку до і після вчинення вбивства, зокрема того, що вона
неодноразово намагалася позбавити себе життя, а також інших
обставин, які вказували на те, що на момент убивства Г. перебувала
у стані афекту.
Судова колегія Миколаївського обласного суду ці доводи
захисника належним чином не перевірила, обмежившись посиланням на
те, що вони спростовуються показаннями самої засудженої, які вона
дала під час попереднього слідства. В ухвалі не зазначено, в чому
полягає неправильність доводів захисника, зокрема його посилання
на висновки комплексної психолого-психіатричної експертизи як на
доказ перебування Г. у стані сильного душевного хвилювання.
Спростовуючи висновки зазначеної експертизи, суд послався на
показання Г. про те, що вона перед убивством випила три таблетки,
які заспокоюють нервову систему, що повинно було знизити
"інтенсивність емоцій" і виключити можливість сильного душевного
хвилювання. Суду другої інстанції належало перевірити доводи
захисника про те, що ці висновки районного суду грунтуються не на
доказах, а на припущенні, однак він цього не зробив, чим істотно
порушив вимоги кримінально-процесуального законодавства.
На підставі викладеного колегія суддів судової палати з
кримінальних справ Верховного Суду України касаційну скаргу
захисника Т. задовольнила частково, ухвалу судді Миколаївського
обласного суду від 21 червня 2001 р. щодо Г. скасувала і направила
справу до апеляційного суду Миколаївської області на новий судовий
розгляд.
"Вісник Верховного Суду України",
N 5, вересень - жовтень, 2002 р.