розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного закладу "Одеський національний академічний театр опери та балету", третя особа – Первинна незалежна профспілкова організація Одеського національного академічного театру опери та балету, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 1 червня 2011 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що працював у відповідача на посаді начальника штабу цивільної оборони, а з 1 вересня 2005 року на посаді начальника дільниці контрольно-вимірювальних приладів та електронних систем. Наказом виконуючого обов’язки генерального директора театру від 29 січня 2010 року № 29-к його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов’язків, покладених на нього трудовим договором. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати незаконними наказ про звільнення від 29 січня 2010 року № 29-к, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено: визнано наказ виконуючого обов’язки генерального директора державного закладу "Одеський національний академічний театр опери та балету" від 29 січня 2010 року № 29-к про звільнення позивача незаконним та скасовано; поновлено ОСОБА_3 на роботі в державному закладі "Одеський національний академічний театр опери та балету" на посаді начальника дільниці контрольно-вимірювальних приладів та електронних систем; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 77 608 грн. 17 коп. без урахування податків та обов’язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, на користь держави 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та судовий збір у розмірі 784 грн. 58 коп. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 червня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідачем при звільненні позивача порушено чинне трудове законодавство, зокрема звільнення відбулось без згоди профспілкової організації на його звільнення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведено з дотриманням трудового законодавства, оскільки він систематично та без поважних причин не виконував покладені на нього трудовим договором обов’язки та допустив порушення Правил трудового розпорядку та посадової інструкції, а рішення профорганізації не обґрунтоване.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Згідно з вимогами ч. 1 і ч. 7 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Судом установлено, що відповідно до витягу з протоколу від 28 січня 2010 року № 2 профспілковий комітет профспілкової незалежної організації не дав згоди роботодавцю на звільнення позивача.

Таке рішення профспілковий комітет обґрунтував, зокрема тим, що догана, оголошена ОСОБА_3 наказом від 9 вересня 2009 року № 225-к є незаконною, посадова інструкція не була погоджена з позивачем та профспілковим комітетом (а.с. 4). Отже, для отримання критерію системності відповідач, порушуючи закон, застосував дисциплінарну відповідальність до члена виборного органу профспілки, без надання останньою згоди.

Проте апеляційний суд увійшов в обговорення правомірності такого обґрунтування, що лежить поза межами компетенції суду, як і не врахував те, що наведеною нормою закону власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди профспілкового комітету лише у разі, якщо в рішенні цього виборного органу немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, а не за обставин неправильного його обґрунтування . Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами) роз’яснив, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.