Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Дем?яносова М.В., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Попович О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" в особі Луганської філії про стягнення суми страхового відшкодування, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 06 червня 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" в особі Луганської філії про стягнення суми страхового відшкодування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 06 грудня 2010 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково, стягнуто з ПрАТ "АСК "Інго Україна" в особі Луганської філії ПрАТ "Інго Україна" на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 36520 грн., 5000 грн. моральної шкоди та 560 грн. судових витрат, а всього стягнуто 42 080 грн.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 06 червня 2011 року апеляційну скаргу ЗАТ "АСК "Інго Україна" в особі Луганської філії було задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 06 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено за необґрунтованістю.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення в повній мірі не відповідають.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що страховик неправомірно не здійснив страхової виплати на користь позивача як страхувальника у зв’язку з настанням страхового випадку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що до участі у справі не було притягнуто вигодонабувача – ЗАТ "Альфа банк".

Відповідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як встановлено судами і вбачається з матеріалів справи, 02 листопада 2009 року між ЗАТ "АСК "ІНГО Україна", в подальшому перейменоване в ПрАТ "АСК "ІНГО Україна", та ОСОБА_3 укладено Поліс страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності №630596727.

Відповідно до п. 1 договору страхування застраховано автомобіль марки ВАЗ 21124, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Страхова сума на період страхування складала 44 000,00 грн.

В ніч 12 червня 2010 року в період часу з 02.30 годин до 04.00 годин невстановлена особа (особи) за адресою: Луганська область, Слов'яносербський район м. Зимогірья вул. Победи, біля будинку №9 незаконно заволоділа автомобілем "ВАЗ 21124" державний реєстраційний номер НОМЕР_1. За вказаним фактом Слов'яносербським РВ УМВС України Луганській області порушена кримінальна справа № 31/10/0173 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. У позивача також було викрадене свідоцтво про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 08 липня 2006 року та посвідчення водія серії НОМЕР_3, які знаходилися в автомобілі.

14 червня 2010 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про незаконне заволодіння транспортним засобом неустановленими особами.

08 вересня 2010 року відповідачем було прийнято рішення про відмову в виплаті страхового відшкодування за подією, яка сталася 12 червня 2010 року з застрахованим транспортним засобом в повному обсязі, оскільки в порушення п. п. 10.11, 10.12 договору страхування та п. 13.2.11 Правил добровільного страхування наземного транспорту позивач не надав оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, оригінал посвідчення водія та талон до нього.

Згідно ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страховиком та страхувальником, згідно якої страховик бере на себе обов'язки при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншої особі, визначеному у договорі страхування страховиком, на користь якого укладений договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі в визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 6 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 року №85/96-ВР передбачено, що загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону (85/96-ВР) .

Відповідно до ст. 17 вищевказаного Закону визначено, що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації у відповідному органі під час видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Право на страхові виплати за договором страхування виникає у страхувальника за умови дотримання ним положень таких правил та умов договору.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій особі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до укладеного між сторонами договору страхування відповідач повинен виплатити позивачу страхове відшкодування та відшкодувати завдану неправомірними діями моральну шкоду.

При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що п. 10.11 Договору страхування передбачено, що одним з необхідних документів для виплати страхового відшкодування є оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Надання оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу передбачено також і п. 13.2.11 Правил добровільного страхування наземного транспорту АСК "ІНГО Україна", які зареєстровані Державною комісією з регулювання фінансових послуг України 16 листопада 2007 року.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування моральної шкоди. Між сторонами укладено договір страхування, тобто відносини сторін випливають з договірних правовідносин, а в такому випадку відшкодування моральної шкоди можливе лише тоді, коли, таке відшкодування передбачено умовами укладеного договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з умов договору страхування, відповідно до яких у разі настання страхового випадку у страхової компанії виникав обов’язок по здійсненню страхової виплати перед ЗАТ "Альфа банк", який є вигодонабувачем та має переважне право на отримання страхового відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що ЗАТ "Альфа банк" до участі у справі залучено не було та у матеріалах справи відсутні докази того, що банк відмовився від свого права або втратив інтерес щодо виконання страховою компанією своїх зобов’язань перед ним за договором страхування.

При цьому, апеляційний суд належним чином не з’ясував чи міг при зазначених обставинах позивач звертатися із вказаним позовом до відповідача та чи передавалось банком, як вигодонабувачем, право на звернення до суду ОСОБА_3

Таким чином, суди не встановили фактичних обставин справи та належним чином не перевірили докази, якими підтверджувались позовні вимоги.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 06 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 06 червня 2011 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" в особі Луганської філії про стягнення суми страхового відшкодування передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.