СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 22.05.97
(Витяг)
Суд безмотивно застосував відстрочку виконання вироку щодо
осіб, які вчинили тяжкий злочин із заподіянням потерпілому
тілесних ушкоджень середньої тяжкості
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня
1996 р. С. і Д. засуджені за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
відповідно на три і два роки позбавлення волі. На підставі ст.
46-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
виконання вироку щодо кожного з них
відстрочено на два роки.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Запорізького
обласного суду від 17 червня 1996 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком С. і Д. визнані винними в тому, що вони 18
квітня 1995 р. близько 22-ї години, перебуваючи в стані
алкогольного сп'яніння, побили з хуліганських мотивів
неповнолітнього Г., заподіявши йому тілесні ушкодження середньої
тяжкості. Цього ж вечора вони, виявляючи особливу зухвалість, із
таких же мотивів побили М., заподіявши йому легкі тілесні
ушкодження, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень у зв'язку з м'якістю
призначеного С. і Д. покарання.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 39 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
при призначенні
покарання суд має враховувати характер і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого злочину, особу винного й обставини, що
пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Наведені в протесті твердження про те, що покарання С. і Д.
призначено всупереч цим вимогам закону, є обгрунтованими.
Як видно з матеріалів справи і встановлено вироком суду, С. і
Д. вчинили в стані алкогольного сп'яніння хуліганські дії щодо
двох неповнолітніх осіб, яким заподіяли тілесні ушкодження,
причому Г. - середньої тяжкості, внаслідок чого йому потрібні
постійне лікування і нагляд лікарів. Вчинений ними злочин згідно
зі ст. 7-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і тяжким.
Засуджені фактично не відшкодували заподіяну потерпілим
матеріальну та моральну шкоду.
За таких обставин суд безпідставно застосував до С. і Д.
відстрочку виконання вироку, не навівши в ньому відповідних
мотивів.
У зв'язку з цим судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України визнала, що вирок районного суду й ухвала
судової колегії в кримінальних справах обласного суду, якою не
було виправлено помилку суду, підлягають скасуванню, а справа -
поверненню на новий судовий розгляд. Якщо під час нього буде
доведено винуватість С. і Д. у вчиненні зазначених злочинів, то
призначене їм покарання є надмірно м'яким.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.