Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого – судді Єленіної Ж.М.,

суддів: Сахна Р.І., Марчук Н.О.,

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 травня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Дніпропетровської області та засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 07 вересня 2010 року.

Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2010 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком

Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2007 року за ч. 4 ст. 191, КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки,

засуджено за ч. 4 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю строком на два роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України дане покарання і покарання, призначене за вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2007 року у виді п’яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки – виконувати самостійно.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ЗАТ "КБ ПриватБанк" 66 100, 27 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2010 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи на посаді спеціаліста по роздрібному обслуговуванню фізичних осіб в лівобережному відділенні ЗАТ "КБ ПриватБанк", що знаходиться за адресою проспект Металургів, 42 в м. Дніпродзержинську, будучи матеріально-відповідальною особою, у період часу з 29.07.2006 року по 19.06.2007 року, приховавши факт відмови фізичних осіб від кредитних карток, привласнив гроші зазначеного банку у великих розмірах на загальну суму

67 500,27грн., які перебували у його віданні, чим завдав ЗАТ "КБ ПриватБанк" матеріальну шкоду на вказану суму.

У касаційних скаргах:

прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м’якості, вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі є безпідставним;

засуджений просить постановлені щодо нього судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вчинення ним 47 епізодів заволодіння грошовими коштами ЗАТ "КБ ПриватБанк" є єдиним продовжуваним злочином, у зв’язку із чим його засудження за вчинення вказаних діянь даним вироком і вироком Заводського районного суду

м.Дніпродзержинська від 10 грудня 2007 року як за сукупністю злочинів є незаконним. Вказує, що мав єдиний умисел на привласнення коштів в результаті заволодіння всіма 47 кредитними картками, що виключає кваліфікацію його дій за сукупністю злочинів, в тому числі на підставі

ч. 4 ст. 70 КК України. Стверджує про необхідність проведення досудового та судового слідства всіх епізодів обвинувачення в одному провадженні, об’єднавши всі кримінальні справи щодо нього.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора в повному обсязі, а касаційну скаргу засудженого підтримав частково лише в частині скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вирішила наступне.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які він засуджений, ґрунтуються на зібраних доказах, які були зібрані у встановленому законом порядку, досліджені у судовому засіданні та детально викладені у вироку.

Доводи касаційної скарги засудженого про неправильну кваліфікацію його дій колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до положень ст. 32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (2341-14) .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, вчиняючи ряд тотожних злочинів не мав єдиного умислу на заволодіння всіма кредитними картками (коштами), тобто умисел у нього виникав щоразу при заволодінні ним кредитною карткою і кожне використання ним кредитної картки розмежовано як у часі так і в способі та об’єкті посягання та утворює самостійний склад злочину, а тому в діях ОСОБА_1 наявна кваліфікуюча ознака повторність.

Доводи касаційної скарги засудженого про неправильність застосування кримінального закону, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, коли після постановлення вироку, але до, у процесі чи після повного відбуття призначеного ним покарання встановлюється, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку, то в даному випадку має місце сукупність злочинів, особливість якої полягає лише в тому, що вчинені особою злочини розкриті в різний час, у зв’язку з чим і покарання за їх сукупністю призначається не одним, а кількома вироками.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинив ряд злочинів в період з 29 липня 2006 року по 19 червня 2007 року, за які його засуджено цим вироком, до постановлення попереднього вироку щодо нього

від 10 грудня 2007 року.

Таким чином, при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання за вироком від 30 червня 20010 року, суд правильно застосував кримінальний закон, оскільки керувався положеннями ч. 4 ст. 70 КК України.

Дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 191 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи прокурора про м’якість призначеного покарання засудженому із застосуванням ст. 69 КК України колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65, 69 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. За наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, вмотивувавши своє рішення, може призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) за цей злочин.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України більш м’якого покарання, ніж це передбачено санкцією ч. 4 ст. 191 КК України, суд послався у вироку на те, що він повністю визнав свою вину, підтвердив факт і обставини вчинення злочину, частково відшкодував заподіяну шкоду, позитивно характеризується по місцю проживання та роботи, має на утриманні малолітню дитину.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги – без задоволення.