Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 8 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2010 року щодо ОСОБА_6,

вироком Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2010 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого 25 квітня 2005 року за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України до позбавлення волі на строк один рік і шість місяців, звільненого 16 грудня 2005 року умовно-достроково на два місяці шістнадцять днів, засуджено за ч. 2 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки, за ч. 2 ст. 146 КК України до позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк чотири роки.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 16 вересня 2009 року близько 9-ї год. 15 хв. разом з двома невстановленими особами, перебуваючи в приміщенні НОМЕР_1 автокооперативу "Східний", що на вул. К. Алієва в м. Керчі Автономної Республіки Крим, з метою примусити потерпілого ОСОБА_5 змінити місце проживання заподіяв йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Після чого разом з невстановленими особами ОСОБА_6 закрив потерпілого в гаражі, тим самим незаконно позбавив його волі.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2010 року вирок в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 146 КК України скасовано, а провадження у цій частині закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. У порядку ст. 365 КК України перекваліфіковано його дії з ч. 2 ст. 122 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 122 КК України та із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання за цим законом - обмеження волі на строк три роки. Вирок у частині цивільного позову скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме, ст. 69 КК України, що потягло призначення м’якого покарання. Крім того, зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано скасував вирок в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 146 КК України, оскільки вважає, що його незаконно позбавили волі, закривши у гаражі, звідки він самостійно вибратися не міг.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Тилика Т.М., який підтримав касаційну скаргу й просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, крім обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122 КК України, ОСОБА_6 було пред’явлено обвинувачення у незаконному позбавленні волі потерпілого ОСОБА_5 і ці дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 146 КК України. До такого ж висновку дійшов суд першої інстанції.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляції потерпілого ОСОБА_7 та захисника засудженого ОСОБА_8, вирок щодо ОСОБА_6 в частині його засудження за ч. 2 ст. 146 КК України скасував, а провадження у цій частині справи закрив. При цьому, суд у ухвалі своє рішення мотивував тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_5, який під час досудового слідства стверджував, що у нього була можливість вийти з гаража, проте, він боявся це зробити, а відчинив ворота зсередини після того, як до гаража підійшов ОСОБА_9 Також апеляційний суд послався на показання свідка ОСОБА_10, який підтверджував, що ОСОБА_5 відчинив ворота гаража зсередини та вийшов, коли до гаража підійшов ОСОБА_9 Крім того, засуджений ОСОБА_6 як під час досудового слідства, так і судового розгляду стверджував про те, що не зачиняв ОСОБА_5 в гаражі та не мав наміру позбавляти його волі, а тому, на думку апеляційного суду, висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_5 був незаконно позбавлений волі, є необґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не врахував усіх фактичних обставин справи та досліджених місцевим судом доказів у їх сукупності, а тому дійшов передчасного висновку про те, що у діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 146 КК України.

Зокрема, апеляційним судом залишено поза увагою те, що об’єктивна сторона цього злочину полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявлятися у затриманні потерпілого у тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

З показань потерпілого ОСОБА_5 вбачається, що після того, як його припинили бити, ОСОБА_6 закрив праву половину воріт на верхній та нижній засови, після чого закрив його в гаражі. Він не міг самостійно відчинити ворота зсередини, оскільки необхідно було прикласти значне зусилля, щоб відчинити засови, а він був побитий та у нього був перелом руки.

Крім того, з показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 убачається, що ворота гаража, де був зачинений потерпілий, було відкрито тільки завдяки їх допомозі.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції про скасування вироку місцевого суду із закриттям провадження по справі в частині обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, не може вважатися законним і обґрунтованим, оскільки апеляційний суд допустив неправильне застосування кримінального закону, що відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК України належним чином не врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який судимий за вчинення умисного злочину.

При новому апеляційному розгляді справи необхідно перевірити вирок місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального законодавства, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні, і постановити законне та обґрунтоване рішення і, якщо суд дійде висновку щодо доведеності винності ОСОБА_6 у злочинах, за які його притягнуто до кримінальної відповідальності, то призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати м’яким.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України (у редакції Законів України № 2533-III від 21 червня 2001 р. (2533-14) і № 3323-IY від 12 січня 2006 р. (3323-15) ), колегія суддів, -

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2010 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.