КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            11.01.2005

                             (Витяг)

     Галицький районний    суд    м.    Львова     вироком     від
2 березня 2004 р.  засудив П.  за ч.  1 ст.  296 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на
один рік обмеження волі  та  на  підставі  ст.  75  цього  Кодексу
звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком  один  рік.  Суд  постановив  стягнути  з  П.  на  користь
підприємства "Львівелектротранс"    73   грн.   на   відшкодування
заподіяної матеріальної шкоди.

     В апеляційному порядку справа не переглядалась.

     П. визнано  винним  у  тому,  що  він  30  грудня  2003   р.,
перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з хуліганських мотивів
почав умисно стукати по дверях  тролейбуса,  що  зрушив  з  місця,
маючи намір перешкодити його руху.  Коли водій зупинив тролейбус і
вийшов з нього, щоб перепинити хуліганські дії П., останній ударив
рукою   по   дверях   тролейбуса   й  розбив  скло,  чим  заподіяв
підприємству "Львівелектротранс" матеріальної  шкоди  на  загальну
суму 73 грн.

     У касаційному  поданні заступник прокурора Львівської області
порушив питання про скасування вироку  та  направлення  справи  на
новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням судом
кримінального закону при призначенні засудженому покарання.

     Заслухавши доповідь судді,  думку прокурора,  який  підтримав
подання,  перевіривши  матеріали справи та обговоривши викладені у
поданні доводи,  колегія  суддів  Судової  палати  у  кримінальних
справах   Верховного   Суду  України  визнала,  що  воно  підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Із матеріалів справи вбачається,  що суд першої інстанції  на
підставі   результатів   судового  слідства  дійшов  висновку  про
винність П.  у вчиненні дій,  відповідальність за які  передбачена
ч. 1  ст.  296  КК  ( 2341-14  ) (2341-14)
        .  Правильність  цього висновку у
касаційному поданні не оспорюється.

     Що ж стосується наведених у поданні доводів  про  неправильне
застосування  судом закону при призначенні засудженому покарання у
виді обмеження волі,  то вони є обгрунтованими. Відповідно до ч. 3
ст.  61  КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         обмеження волі не може бути застосовано до
певних категорій осіб, зокрема тих, які досягли пенсійного віку. У
цій справі встановлено,  що П. на день розгляду справи судом досяг
такого віку.

     З огляду  на  зазначене  колегія  суддів  Судової  палати   у
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України касаційне подання
заступника  прокурора  Львівської  області   задовольнила:   вирок
Галицького районного суду м.  Львова від 2 березня 2004 р. щодо П.
скасувала і направила  справу  в  той  же  суд  на  новий  судовий

розгляд.