КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            26.10.2004

                             (витяг)

     Кіровський районний  суд  м.  Дніпропетровська  вироком   від
12 грудня 2003 р. засудив П. за ч. 3 ст. 187 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на сім
років позбавлення волі з конфіскацією всього  майна.  Постановлено
стягнути  солідарно  з  П.  та  В.,  судові  рішення щодо якого не
оскаржувалися,  на  користь  держави  695  грн.  на  відшкодування
витрат, пов'язаних із лікуванням потерпілого Г.

     Апеляційний суд   Дніпропетровської   області   ухвалою   від
19 березня 2004  р.  вирок  щодо  П.  змінив:  виключив  із  нього
призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

     П.  та  В.  визнано  винними в тому, що вони 8 червня 2003 р.
проникли  до  квартири й учинили розбійний напад на Г., заподіявши
йому   тілесні  ушкодження  середньої  тяжкості,  і  на  М.,  якій
погрожували пістолетом та ножем, вимагаючи грошей, а також під час
нападу заволоділи майном Б. на загальну суму 2 тис. 840 грн.

     У касаційній  скарзі  П.  просив  пом'якшити  призначене йому
покарання із застосуванням ст.  69 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        , врахувавши дані
про його особу,  обставини, що пом'якшують покарання, і те, що він
раніше не мав судимості, щиро розкаявся у вчиненому.

     Перевіривши матеріали  кримінальної  справи  та   обговоривши
наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати
у кримінальних справах Верховного  Суду  України  відмовила  у  її
задоволенні з таких підстав.

     Винність П.  у  вчиненні  злочинів  підтверджена  зібраними у
справі  доказами,  які  правильно  оцінені   судом,   обгрунтовано
покладені  ним  в  основу  вироку,  і  у  скарзі не заперечується.
Кваліфікація дій П.  за ч.  3 ст.  187 КК  ( 2341-14  ) (2341-14)
          також  є
правильною і засудженим не оспорюється.

     Як роз'яснено  у  п.  8  постанови  Пленуму  Верховного  Суду
України від 24 жовтня 2003 р.  N 7 ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
          "Про  практику
призначення судами кримінального покарання" (зі змінами, внесеними
згідно з постановою від 10 грудня 2004 р.  N 18  ( v0018700-04  ) (v0018700-04)
        
згідно  зі ст.  69 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         призначення основного покарання,
нижчого від  найнижчої  межі,  передбаченої  законом  за  вчинений
злочин,  може мати місце лише за наявності кількох (не менше двох)
обставин,  що пом'якшують покарання та  істотно  знижують  ступінь
тяжкості цього злочину, з урахуванням особи винного.

     Під час  розгляду  справи  достатніх підстав для застосування
щодо П.  ст. 69 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         судом не встановлено і в касаційній
скарзі засудженим також не наведено.  При призначенні П. покарання
суд відповідно до  вимог  ст.  65  КК  врахував  ступінь  тяжкості
вчиненого  злочину,  дані  про  його особу,  а також усі обставини
справи (в тому числі й ті, на які є посилання у скарзі).

     Будь-яких даних про порушення органами   досудового  слідства
чи судом норм кримінального або кримінально-процесуального закону,
які давали б підставу для зміни або скасування судових рішень,  не
встановлено.

     З урахуванням  зазначеного  колегія  судів  Судової  палати у
кримінальних  справах  Верховного   Суду   України   відмовила   у

задоволенні касаційної скарги П.