У вересні 2015 року приватне підприємство "Контраст" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Куликовської Т.В. (далі - Нотаріус), третя особа: приватне підприємство "Парадіс Нова", в якому просило визнати протиправними дії Нотаріуса щодо відмови в реєстрації заяви ПП "Контраст" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмови у видачі картки прийому відповідної заяви, а також розгляді заяви; зобов'язати Нотаріуса, яка діє як державний реєстратор прав, розглянути наданий ПП "Контраст" пакет документів для проведення реєстрації права власності на комплекс, нежиле приміщення, 101 кілометр автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33925871215; кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований об'єкт: 7121588200:11:0001.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, ПП "Парадіс Нова" оскаржило його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, між ПП "Парадіс Нова" (продавець) та ПП "Контраст" (покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення з розстроченням платежу від 03.04.2013, посвідчений Нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 333, згідно з яким продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність комплекс, нежиле приміщення, 101 км автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору право власності на об'єкт купівлі-продажу переходить до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі об'єкту купівлі-продажу між продавцем та покупцем, сплати повної вартості придбаного об'єкту купівлі-продажу, про що продавець підписує нотаріальну заяву.

Вважаючи умови договору від 03.04.2013 в частині оплати вартості об'єкта купівлі-продажу виконаними, ПП "Контраст" звернулось до Нотаріуса із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на комплекс, розташований на 101 км автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33925871215

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка була подана 14.08.2015, Нотаріус листом від 14.08.2015 № 66/01-16 повідомила позивача про те, що, виходячи з умов пункту 5.1 договору купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення, для реєстрації права власності на нежиле приміщення, нотаріусу необхідно подати: оригінал правовстановлюючого документу; оригінал акту приймання-передачі; оригінал заяви продавця про сплату повної суми за договором. У той же час, під час подання ПП "Контраст" заяви жодного із зазначених документів не подано. Реєстрація ж зави про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (868-2013-п) (далі - Порядок № 868), без надання певного пакету документів, у цьому випадку це відсутність правовстановлюючого документу, не передбачена.

Також, Нотаріусом повідомлено, що згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (z0282-12) , документи, які підлягають нотаріальному посвідченню, викладаються на нотаріальних бланках та є примірником особи, щодо якої та від імені якої вчинялась нотаріальна дія. Примірник, що зберігається у справах нотаріуса не є правовстановлюючим документом сторони договору, оскільки даний примірник викладений на білому аркуші та не призначається для видачі особам, а призначений лише для зберігання в архіві.

Таким чином, відповідач повідомив про неможливість здійснити державну реєстрацію заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус діє як державний реєстратор прав на нерухоме майно виключно у разі вчинення ним нотаріальної дії з нерухомим майном, що відбувається одночасно з державною реєстрацією такого права. Водночас, виходячи з обставин цієї справи та зі змісту договору купівлі-продажу від 03.04.2013, посвідченого Нотаріусом, набуття права власності позивачем на об'єкт вказаного договору пов'язано з настанням певної умови, а саме: підписання акту прийому-передачі об'єкту купівлі-продажу між продавцем та покупцем, сплати повної вартості придбаного об'єкту купівлі-продажу, про що продавець підписує нотаріальну заяву. Таким чином, вчинена відповідачем нотаріальна дія з вказаним об'єктом, яка полягає у реєстрації правочину (договору купівлі-продажу від 03.04.2013), є відділеною у часі від умов, з якими сторони даного договору пов'язують можливість набуття позивачем права власності на останній, внаслідок чого проводиться державна реєстрація права власності, а, відтак, на думку суду першої інстанції, у відповідача, керуючись положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , відсутні повноваження на здійснення державної реєстрації права власності на такий об'єкт за позивачем, оскільки у цьому випадку такі повноваження покладено на органи Державної реєстраційної служби України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. При цьому, в разі вчинення ним нотаріальної дії з нерухомим майном, заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на таке майно подається саме цьому нотаріусу. Водночас припис щодо проведення державної реєстрації прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) одночасно не є імперативним на відміну від припису щодо подачі заяви про реєстрацію прав та обтяжень на нерухоме майно до нотаріуса, який вчинив нотаріальну дію з таким майном. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції, що нотаріус діє як державний реєстратор прав на нерухоме майно виключно у разі вчинення ним нотаріальної дії з нерухомим майном, що відбувається одночасно з державною реєстрацією такого права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Нотаріус, відмовляючи ПП "Контраст" у прийнятті заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмовляючи у видачі картки прийому відповідної заяви, а також не розглянувши заяву, діяла поза межами норм чинного законодавства, що є підставою для визнання таких дій протиправними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації.

Частиною дев'ятою вказаної норми встановлено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону при отриманні заяви та документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, проводиться реєстрація заяви у базі даних про реєстрацію заяв та запитів із зазначенням дати і часу реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 22 цього ж Закону у разі, якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

Пункт 4 частини першої та частина друга статті 24 Закону передбачають, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Особливості процедури проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, визначені Порядком № 868 (868-2013-п) .

Зокрема, в пункті 1 вказаного Порядку визначено, що прийом документів - перевірка наявності документа про сплату адміністративного збору та/або документа, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), відповідності розмірів внесеної плати законодавству, безпосереднє прийняття заяви шляхом реєстрації в базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру прав, виготовлення електронних копій документів, поданих разом із заявою, шляхом сканування та розміщення у Державному реєстрі прав.

Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку № 868 (868-2013-п) для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус приймає заяви про державну реєстрацію в порядку черговості їх надходження шляхом реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати та часу їх реєстрації. Орган державної реєстрації прав, нотаріус видає заявникові картку прийому заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, форму та вимоги до оформлення якої встановлює Мін'юст.

Пунктом 16 цього ж Порядку конкретизовано, що у разі подання не в повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, державний реєстратор, нотаріус в разі надходження заяви про державну реєстрацію нерухомого майна, зобов'язаний її прийняти та зареєструвати у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їй реєстраційного номера, фіксацією дати та часу її реєстрації.

Проте, як установлено судами попередніх інстанцій, після отримання від позивача заяви про реєстрації вказаних дій Нотаріусом вчинено не було, тобто фактично не було прийнято заяву до розгляду, що суперечить вищенаведеним нормам.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у цьому випадку Нотаріус як державний реєстратор зобов'язаний був зареєструвати відповідну заяву позивача та, в разі відсутності всіх передбачених законодавством документів, зупинити розгляд такої заяви, а не відмовлятися від здійснення її реєстрації та прийнятті документів.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, спростовуються викладеними норми права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим підстави для її задоволення та скасування чи зміни рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.