У жовтні 2013 року Приватне підприємство "Чайка" (далі - позивач, ПП "Чайка") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.07.2013 р. р. № 0000372240 та від 18.07.2013 р. № 0002612210.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 р., адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 13.04.2016 р. не з'явився.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав, про час та місце слухання справи належним чином повідомлявся.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.06.2013 р. на підставі наказу від 10.06.2013 р. № 1219 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 статті 79 Податкового кодексу України була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ПП "Чайка" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Промснаб-Україна" за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 21.06.2013 р. № 2388/2240/30036717 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 156 752 грн.

На підставі зазначеного акта податкової перевірки від 21.06.2013 р. № 2388/2240/30036717 відповідачем 17.07.2013 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000372240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 235 128 грн., в тому числі 156 752 грн. - за основним платежем та 78 376 грн. - за штрафними ( фінансовими) санкціями.

Крім того, в період з 05.04.2013 р. по 11.04.2013 р. на підставі наказу від 04.04.2013 р. № 674, направлень від 04.04.2013 р. № 751, № 752, № 753 посадовими особами ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, на виконання постанови від 12.03.2013 р. прокурора відділу здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчими слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області було проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Чайка" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 31.05.2013 р. № 2063/2210/30036717 та зроблено висновок про порушення позивачем пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.1, 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України; статей 4, 13 Закону України "Про обіг векселів в України" від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ в частині безпідставної видачі векселів.

На підставі зазначеного акту від 31.05.2013 р. № 2063/2210/30036717 відповідачем 18.07.2013 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002612210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 6 869 842, 5 грн., в тому числі 4 579 895 грн. - за основним платежем та 2 289 947,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з актів перевірки № 592/42-10/14333937 від 21.06.2013 р. підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Промснаб-Харків" та валових витрат за результатами господарських операцій по правочинам, що були укладені з ПВКФ "РОЗС" та ПП "Глазго", оскільки, як стверджує відповідач, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів, а тому є нікчемними. В основу таких висновків відповідачем покладені висновки акту Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 18.09.2012 р. № 2046/22-104/33673286 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Промснаб-Харків" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків та зборів за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2012 р.", яким встановлено, що ТОВ "Промснаб-Харків" не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками, їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період жовтень 2009 року - червень 2012 року по ланцюгу постачання, та висновки акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 16.11.2012 р. № 5146/22-4/21854963 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКФ "РОЗС" по взаємовідносинам з ПП "СУНАТКО" за березень, квітень 2012 року", яким встановлено, що за період березень - квітень 2012 року господарська діяльність ПВКФ "РОЗС" має ознаки нереальності здійснення.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України (2755-17) , судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 138 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 135.2 статті 135 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Промснаб-Харків".

Між ПП "Чайка" та ТОВ "Промснаб-Харків" 03.10.2011 р. укладено договір поставки № 0310/1, на виконання якого позивачу була поставлена поліграфічна продукція: книжки, прописи, словники та інше.

Матеріали справи містять: видаткову накладну № 0310/6 від 03.10.2011 р., податкову накладну № 8 від 03.10.2011 р., акт прийому-передачі векселя від 31.10.2011 р., банківську виписку, платіжні доручення.

Між ПП "Чайка" та ТОВ "Промснаб-Харків" 01.12.2011 р. укладено договір поставки № 0112/1, на виконання якого позивачу був поставлений папір та надані послуги з навантаження та розвантаження.

Матеріали справи містять: видаткову накладну № РН-000642 від 30.12.2011 р., податкову накладну № 112 від 30.12.2011 р., акт здачі - приймання робіт (надання послуг) від 30.12.2011 р., податкову накладну № 111 від 30.12.2011 р., акт прийому-передачі векселя від 30.12.2011 р.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в перевіряємому періоді (квітень 2012 року) позивач мав взаємовідносини з ПВКФ "РОЗС".

Між ПП "Чайка" та ПВКФ "РОЗС" 02.04.2012 р. був укладений договір поставки № 0402/1, на виконання якого позивачу було поставлено папір, картон та горизонтальний фрезерний оброб. центр зі змінними палетами НВ-500.

Матеріали справи містять: видаткові накладні від 23.04.2012 р. та 28.04.2012 р., податкові накладні: № 42810 від 28.04.2012 р., № 42318 від 23.04.2012 р., № 42315 від 23.04.2012 р., товарно-транспортні накладні № 42317 від 23.04.2012 р. та № 42810 від 28.04.2012 р., акт прийому-передачі векселя від 30.04.2012 р., платіжні доручення.

Придбаний у ПВКФ "РОЗС" товар в подальшому був реалізований позивачем Приватному підприємству "Глазго-08" на підставі договору поставки № 10/04 від 10.04.2012 р. та договору поставки № 16/04 від 16.04.2012 р.

Матеріали справи містять: видаткові накладні від 23.04.2012 р. за №№ Ч-042305, Ч-042801, Ч-042304, Ч-042306, акт прийому-передачі простих векселів від 30.05.2012 р., платіжні доручення.

Таким чином, в матеріалах справи наявні в повному об'ємі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) ) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідно до норм діючого законодавства України позивачем правомірно не було включено до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, суму кредиторської заборгованості за простими векселями у загальному розмірі 21 810 694,05 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

В силу статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі (далі - Уніфікований закон), ратифікованого Законом України від 06.07.1999 року № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (826-14) , до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" передбачено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до частини 1 статті 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Згідно із частино 1 статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

При цьому в силу пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

В силу підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до "безповоротної фінансової допомоги" мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у підпункті 14.1.257 пункту 14.1 ст. 14 Кодексу, однією з яких є нестягнення заборгованості після закінчення строку позовної давності.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що лише після закінчення трьох років із дня терміну платежу за векселем сума заборгованості є безповоротною фінансовою допомогою, тому платник податку - емітент повинен включити суму такої заборгованості до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою допомогою.

Крім того, особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. Векселетримач може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки відповідач зазначив, що станом на 01.04.2012 р. на бухгалтерському рахунку 621 "Векселі видані" у позивача обліковувалася кредиторська заборгованість у загальній сумі 21 810 694,05 грн., в тому числі перед ПП "Дверная Служба" в сумі 19 200 000,00 грн. (термін погашення - жовтень 2015 року), ПП "НИСА" в сумі 1 272 504,31 грн. (термін погашення - грудень 2015 року), ТОВ "Промснаб-Харків" в сумі 1 090 844,74 грн. (термін погашення - жовтень, листопад, грудень 2015 року), ПП "Комунбудсервіс-2005" в сумі 247 345,00 грн. (термін погашення - жовтень 2015 року), за простими векселями, виписаними в рахунок оплати за товари (послуги) протягом 2011 року, емітент - ПП "Чайка".

Матеріали справи містять договори від 18.11.2011 р., 05.12.2011 р., 15.02.2012 р., 04.06.2012 р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора в зобов'язанні), згідно яких відповідно ПП "Коммунбудсервіс-2005", ПП "Дверная Служба", ПП "НИСА" та ТОВ "Промснаб-Харків" (первісні кредитори) відступили, а новий кредитор - ОСОБА_1 набув права за простими векселями, емітентом яких є ПП "Чайка".

Згідно вказаних договорів, до нового кредитора переходять права первісних кредиторів в зобов'язаннях, за якими виникла відступлена вимога, в обсязі і на умовах, що існували на момент укладення договорів. Відступлені векселі передаються первісними кредиторами новому кредитору у формі і з наслідками звичайної цесії, без оформлення індосаменту.

Таким чином, оскільки станом на 4 квартал 2012 року за кредиторською заборгованістю позивача перед векселедержателем не закінчився строк позовної давності, то така заборгованість не може бути визначена як безповоротна фінансова допомога та, відповідно, не може бути включена до складу валових доходів у відповідності з приписами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що припинення суб'єктів господарювання - векселедержателів: ПП "Дверная Служба", ПП "НИСА", ТОВ "Промснаб-Харків", ПП "Коммунбудсервіс-2005" ще не є свідченням того, що векселі не будуть пред'явлені ПП "Чайка" до оплати, оскільки векселедержателі до припинення своєї діяльності передали їх іншій особі.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 17.07.2013 р. р. № 0000372240 та від 18.07.2013 р. № 0002612210, вимоги щодо визнання протиправними і скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 р. у справі № 820/10207/13-а залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.