розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс" (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року у справі № 826/16202/14 за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У жовтні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0008972213, № 0008982213 від 23.06.2014 щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

12 листопада 2014 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 19.05.2014 до 23.05.2014 ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Логос Сервіс" за період з 1.12.2012 до 31.12.2013, за наслідками якої 30.05.2014 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість у розмірі 75 572,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток підприємств у розмірі 58 906,00 грн.

23 червня 2014 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0008982213 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 113 358,00 грн., № 0008972213 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 88 359,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п. а)-і).

Пунктами 200.1-200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно з ч.,ч. 1, 2 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Суди встановили, що 10.01.2013 між Товариством та ТОВ "Логос Сервіс" був укладений договір № 1-Р щодо надання рекламних послуг.

1 лютого 2013 року між Товариством та ТОВ "Логос Сервіс" були укладені договори № 3-02К про надання послуг, № 2-02К щодо надання робіт з обслуговування та ремонту комп'ютерної та офісної техніки.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні.

У актах приймання-здачі послуг зазначена різна вартість послуг, але зазначений один і той же перелік наданих послуг.

Таким чином, із зазначених актів неможливо встановити які саме роботи виконувалися контрагентом за умовами договорів у певний проміжок часу та в якому обсязі, не можливо встановити реальність операції між Товариством та ТОВ "Логос Сервіс".

Крім того, у Товариства відсутні належні докази щодо надання працівниками ТОВ "Логос Сервіс" передбачених договорами послуг, оскільки на підтвердження виконання зазначених договорів не були надані рахунки-фактури; акти прийому-передачі; завдання замовника та інші первинні документи.

Суди обґрунтовано зазначили, що Товариством не доведена реальність здійснення господарських операцій з контрагентом, оскільки не підтверджений факт надання контрагентом послуг.

У підприємства відсутні необхідні для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу і відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, при значних обсягах купівлі та реалізації товарів (робіт, послуг).

Немає можливості встановити часу здійснення господарських операцій між Товариством та контрагентом, місцезнаходження майна контрагента, наявності у нього необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і засобів.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс" відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.