Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача: Коваленко І.С. відповідача: Бідзяна А.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року

у справі № П/811/720/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан-Кіровоград"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан-Кіровоград" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2013 року: № 0000662202, № 0000672202, № 0000682202.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Браво СРЛ" за період з 01 серпня 2012 року по 30 вересня 2012 року, ТОВ "Голден Гейтс Груп" за період з 01 листопада 2012 року по 31 листопада 2012 року, ТОВ "Приємна пропозиція" за період з 01 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року, ТОВ "Компанія Тегра" за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2011 року, ТОВ "Атонс" за період з 01 жовтня 2011 року по 30 листопада 2011 року, ТОВ "Алікон" за період з 01 грудня 2011 року по 30 квітня 2012 року, ТОВ "Базісстандарт" за період з 01 квітня 2012 року по 30 червня 2012 року, ТОВ "Аквалон М" за період з 01 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2012 року. За результатами перевірки складено акт № 48/11-23-22-02/37168071 від 28 серпня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на 4550752,00 грн.; п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на 4861730,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2013 року: № 0000662202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5678525,00 грн., у тому числі 4550752,00 грн. - основний платіж, 1127773,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000672202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 2109,00 грн.; № 0000682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5837274,00 грн., у тому числі 4861730,00 грн. - основний платіж, 975544,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки нафтопродуктів з: ТОВ "Компанія "Тегра", ТОВ "Атонс", ТОВ "Алікон", ТОВ "Базісстандарт", ТОВ "Приємна пропозиція", ТОВ "Браво СРЛ", ТОВ "Аквалон М", ТОВ "Голден Гейтс Груп". На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні на відпуск нафтопродуктів, банківські виписки, акти звіряння взаєморозрахунків.

Придбані нафтопродукти оприбутковано позивачем, що підтверджується, зокрема, журналом обліку нафтопродуктів.

Зберігались нафтопродукти у ємкостях, розташованих за адресою: Кіровоградська область, смт. Обознівка, вул. Ливарна,3, які орендуються позивачем у ТОВ "Титан-Плюс" згідно з договором оренди виробничого обладнання № 000009 від 01 квітня 2011 року.

В подальшому нафтопродукти реалізовано позивачем: ТОВ "Укрнафтаком", ТОВ "Тростянецьрайагротехсервіс", ДП ДГ "Агрономія", СТОВ "Мир", ПАФ "Мюннт", ТОВ "Білий ведмідь", ТОВ "Прогрес", ПП "Бі Транс", ТОВ "Гривер", КП "Нафтохлібобізнес", ФГ "Номировський", ТОВ "Титан", ФГ "Пластун", ПСП "Степ", СПАТ "Україна", ПП "Бонанза-Центр", ТОВ "Лама Нафта", СФГ "Аліса", ТОВ "Ширяєвагрошляхбуд", ФОП ОСОБА_8, ССПП "Куйбишева", ТОВ АФ "Авангард" ЛТД, Центру підготовки пілотів, ПАТ "Кіровоградграніт", ТОВ "Хлібна Нива", ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ПП "ОСОБА_12", ТОВ АФ "Світанок", ТОВ "Агропромислова компанія ім. О.В Гіталова", ТОВ "Нік-Агро", ТОВ "Інка", ТОВ "Первомайський МКК", ТОВ "Рассвет", ТОВ "Аіст", ОСОБА_11, ПАТ "Червона Зірка", СТОВ "Степ-Агро", ФГ "Мороз А.П.", ТОВ СТ "Іва-Агро", ПСП "Криничне", СТОВ "Зоря", СГП "Павлинка", ПП АФ "Криничуватська", ТОВ "Вест Інтер'єр", ТОВ "Міксагро", ТОВ "Правда", ДП "Південне", ТОВ Торговий дім "Дербі", що підтверджується довіреностями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими, зокрема, встановлена відсутність у останніх виробничих та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів до уваги такі доводи касаційної скарги не бере, оскільки вказані акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських операцій. Відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Крім того, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, вказаними актами не надавалась оцінка реальності здійснених господарських відносин вищезгаданими підприємствами з позивачем.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі № П/811/720/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.