Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Іваненко Я.Л., Мойсюк М.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2009 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 77479,92 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2009 р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу у разі інвалідності в розмірі 77479,92 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 26 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбаченого статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію".

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 пункту 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (затвер. постановою КМ України від 12.05.2007 р. № 707 (707-2007-п) ), передбачено, що інвалідам 3 групи одноразова грошова допомога виплачується у розмірі трирічного грошового забезпечення, у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається МСЕК.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач проходив службу в органах податкової міліції ДПА в Луганській області та наказом ДПА №410-с від 03.08.2007 р. звільнений зі служби.

Відповідно до висновку службового розслідування від 10.04.2006 р. позивач 13.02.2006 р. отримав травму при виконанні службових обов'язків у період проходження служби, внаслідок чого з 29.09.2006 р. по 30.05.2007 р. знаходився на лікуванні.

Відповідно до акту огляду МСЕК від 02.08.2007 р. №023145 позивачу встановлено 3 групу інвалідності в зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням службових обов'язків.

16.09.2007 р. позивач звернувся до ДПА в Луганській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.

Листом ДПА в Луганській області від 21.09.2007 р. позивача повідомлено, що дія постанови КМ України від 12.05.2007 р. № 707 (707-2007-п) , якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, поширюється лише на працівників органів і підрозділів внутрішніх справ, порядок виплати компенсаційних виплат працівникам податкової міліції залишається невизначеним.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки причиною втрати працездатності позивача стала травма, яку він отримав під час проходження служби в податковій міліції, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" та постанови КМ України від 12.05.2007 р. № 707 (707-2007-п) .

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що оскільки мав місце нещасний випадок, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки право на отримання спірної допомоги виникло у позивача після встановлення йому у серпні 2007 року інвалідності, чинна на той час редакція статті 23 Закону України "Про міліцію" не пов'язувала право на її отримання із страхуванням працівників міліції, постанова КМ "Про затвердження Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби" від 03.06.1994 р. № 349 (349-94-п) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2009 р. у даній справі - без змін.

ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .