головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування акту опису й арешту майна,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування акту опису та арешту майна від 13 травня 2015 року з тих підстав, що згідно правовстановлюючого документу описане майно належить їй, а не боржнику у відповідному виконавчому провадженні, про що вона повідомляла державного виконавця.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм процесуального права та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суди виходили з того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та зазначили, що позивачка повинна звертатись до загального місцевого суду з позовом в порядку цивільного судочинства про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Проте, повністю погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

До юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Згідно ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Так, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Проте, суди вищенаведених вимог законів не врахували, та в порушення вимог ст.ст. 76, 86 КАС України належним чином не перевірили доводів позивачки про те, що спір, який виник між сторонами, за своєю природою є публічно-правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки (як вбачається із текстів судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій) позивачка, яка не є стороною виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому посилалася на порушення її прав, свобод та інтересів саме незаконним рішенням державної виконавчої служби (державного виконавця), і жодним чином не заявляла вимог про визнання за нею права власності на майно, а, навпаки, стверджувала, що має правовстановлюючий документ на 43,9 кв.м нежилого приміщення.

Не уточнивши належним чином позовних вимог, не виконавши вимог ст. 108 КАС України, не з'ясувавши повно і всебічно обставин справи, як то передбачено ст. 159 КАС України, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до передчасних висновків, що ОСОБА_4 слід звернутися до загального місцевого суду з позовом в порядку цивільного судочинства про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За правилами ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" право звернутися з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту належить особі, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суди не врахували, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, та не з'ясували, чи дійсно на час опису та арешту майна позивачка мала правовстановлюючий документ на майно, на яке державний виконавець наклав арешт, чи надавала вона цей документ державному виконавцю, які саме дії та рішення відповідача оскаржує позивачка.

Без з'ясування вказаних обставин висновки судів про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та що позивачка заявляє вимоги про визнання за нею права власності на майно, на яке накладено арешт, є передчасними.

За приписами частин 1, 4 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм вищезазначених норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, а суд касаційної інстанції в силу положень ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані ухвали підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.