розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, третя особа: ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування реєстрації декларації,

ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3, про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ІФ19111042065 від 13.09.2011 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ІФ19111042065 від 13.09.2011 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, ОСОБА_4, та третя особа, ОСОБА_3, є співвласниками житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1

ОСОБА_3 без згоди співвласника ОСОБА_4 здійснила будівництво прибудови до належної їй частини житлового будинку.

Актом від 25.12.2009 року та довідкою Сваричівської сільської ради № 501/02-28 від 23.08.2012 року встановлено, що ОСОБА_3 в 2009 року розпочала добудову до належної її частини житлового будинку без дозволу на виконання будівельних робіт.

Категорія складності об'єкта добудови: ІІ (згідно зі звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій).

За самовільне будівництво прибудови ОСОБА_3 рішенням виконкому сільської ради № 4 від 12.01.2010 року та приписом Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області щодо усунення порушень у сфері містобудування від 15.01.2010 року зобов'язано припинити будівельні роботи до отримання відповідного дозволу.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення у сфері містобудування від 15.01.2010 року, ОСОБА_3 розпочато реконструкцію частини житлового будинку з добудовою приміщення у АДРЕСА_1 без дозволу інспекції ДАБК на ведення будівельно-монтажних робіт.

Постановою інспекції ДАБК № 45 від 15.01.2010 року за розпочату реконструкцію частини будинку з добудовою приміщення ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності - накладено штраф у сумі 170,00 грн.

Також встановлено, що ОСОБА_3 закінчила будівництво прибудови у вересні 2011 року, що також підтверджується актом, рішенням виконкому сільської ради, приписом, протоколом та рішенням інспекції ДАБК, а також довідкою Сваричівської сільської ради.

13.09.2011 року Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області проведено реєстрацію декларації "Про готовність об'єкта до експлуатації" № ІФ19111042065 прибудови до садибного житлового будинку в АДРЕСА_1

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації, подана ОСОБА_3, зареєстрована неправомірно.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про задоволення позову, оскільки не перевірили усі обставини, які мають значення у цьому спорі.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної ;влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 800/134/15.

Проте, суди попередніх інстанцій не встановили та не перевірили чи порушуються права позивача у спірних правовідносинах.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 220, 222, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014 року у цій справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.