розглянула у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореста" та Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореста", Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування частини рішення

ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до відповідача - Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореста", Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1552 від 05.11.2010 року "Про затвердження містобудівного обґрунтування, історико-містобудівного обґрунтування та містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на проектування та реконструкцію ТОВ "Ореста" нежитлових приміщень Львівського обласного державного комунального художнього ремонтно-виробничого комбінату на АДРЕСА_1, з розширенням за рахунок прибудови та надбудови під готельний комплекс", в частині затвердження п.б абзацу 4 розділу 4 містобудівного обґрунтування.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1552 від 05.11.2010 року "Про затвердження містобудівного обґрунтування, історико-містобудівного обґрунтування та містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на проектування та реконструкцію ТОВ "Ореста" нежитлових приміщень Львівського обласного державного комунального художнього ремонтно-виробничого комбінату на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок прибудови та надбудови під готельний комплекс" в частині затвердження п. "б" абзацу 4 розділу 4 містобудівного обґрунтування.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Ореста" та Виконавчий комітет Львівської міської ради подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, у яких, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просять скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 30.06.1997 року ОСОБА_3 придбав у кооперативу "Каштан" будинок АДРЕСА_2 з відповідними господарськими будівлями, який належить йому на праві власності, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 30.06.1997 року та Реєстраційним посвідченням від 22.08.1997 року НОМЕР_1.

За даним будинком закріплено в користування земельну ділянку, площею 1237,5 кв.м., згідно рішення виконкому Львівської міської ради №1792 від 26.11.1953 року.

Згідно заключення про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 розмір земельної ділянки по фактичному використанню становить 1237,50 кв.м., на підставі реєстру №1, затвердженого рішенням виконкому Шевченківської районної ради депутатів трудящих №655 від 04.12.1953 року в цілому на будинковолодіння.

З плану присадибної ділянки АДРЕСА_1 виготовленого 23.10.2006 року, вбачається, що будинок на даній земельній ділянці відсутній, залишився лише фундамент.

Факт незаконного знесення вказаного будинку також встановлений рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 09.11.2006 року у справі №2-842/2006 р.

У зв'язку з оскарженням ОСОБА_3 ухвал Львівської міської ради від 21.06.2001 року та від 25.03.2004 року про передачу регіональному ландшафтному парку "Знесіння" у постійне користування 153,6903 га землі, та гр.ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,0970 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 до який ввійшла і площа земельної ділянки, яка закріплена за придбаним позивачем будинком, згідно висновку експерта №4157 від 28.08.2009 р., - ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.09.2009 року в порядку забезпечення позову було заборонено Львівській міській раді та її органам проводити будь-які будівельні чи ремонтні роботи на земельній ділянці АДРЕСА_4 площею 1237,5 кв.м., а також передавати її у власність чи в користування іншим особам; а ухвалою від 05.12.2011 року зупинено виконання будівельних робіт на вказаній земельній ділянці; заборонено Львівській міській ради та її органам, Личаківській районній адміністрації, Регіональному ландшафтному парку "Знесіння", ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо розпорядження земельною ділянкою, передавати її у власність чи в користування.

Однак, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1552 від 05.11.2010 року затверджено містобудівне обґрунтування, історико-містобудівне обґрунтування та містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на проектування та реконструкцію ТОВ "Ореста" нежитлових приміщень Львівського обласного державного комунального художнього ремонтно-виробничого комбінату на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок прибудови та надбудови під готельний комплекс.

Пунктом "б" розділу 4 Містобудівного обґрунтування визначено: "на території готельного комплексу можливе розміщення не більше 5-6 місць паркування. Щодо додаткового розміщення місць для паркування автомобілів, то воно можливе на ділянці на АДРЕСА_1 навпроти в'їзду у готельний комплекс".

Із плану експіляції даного готельного комплексу слідує, що додаткові місця для паркування автомобілів передбачено на земельній ділянці, яка була виділена обслуговування належного ОСОБА_3 будинку.

Згідно ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ч.1 ст. 30 Земельного кодексу України (який був чинний на час придбання позивачем будинку; далі - ЗК України (2768-14) ) від 18.12.1990 р. № 561-XII (561-12) (із змінами та доповненнями) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Як встановлено, що 30.06.1997 року ОСОБА_3 придбав у кооперативу "Каштан" будинок АДРЕСА_2 з відповідними господарськими будівлями, який належить йому на праві власності, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 30.06.1997 року та Реєстраційним посвідченням від 22.08.1997 року НОМЕР_1. За даним будинком закріплено в користування земельну ділянку, площею 1237,5 кв.м., згідно рішення виконкому Львівської міської ради №1792 від 26.11.1953 року.

Враховуючи наведене, до ОСОБА_3, як власника будинку АДРЕСА_2 перейшло право користування закріпленої за цим будинком земельної ділянки.

Отже, пункт "б" розділу 4 оскарженого у цій справі рішення, яким визначено, що "на території готельного комплексу можливе розміщення не більше 5-6 місць паркування. Щодо додаткового розміщення місць для паркування автомобілів, то воно можливе на ділянці на АДРЕСА_1 навпроти в'їзду у готельний комплекс" є неправомірним, оскільки спрямований на неправомірне розпорядження земельною ділянкою позивача, що порушує його право землекористування.

Враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, про задоволення позову.

Касаційні скарги слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореста" та Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, постанову Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року у цій справі залишити без змін.