розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради Одеської області на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.05.2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення,

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Ізмаїльської міської ради Одеської області, та з урахуванням уточнень, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області від 31.10.2014 року № 4599-VІ "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1" та зобов'язати повторно розглянути на черговому пленарному засіданні сесії клопотання ОСОБА_3 від 10.10.2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Ізмаїльської міської ради № 4599-VI від 31.10.2014 року "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1". Зобов'язано Ізмаїльську міську раду Одеської області повторно розглянути на черговому пленарному засіданні клопотання ОСОБА_3 від 10.10.2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0748 га у власність для обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 - в строки, порядку та у спосіб, передбачені ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга залишенню без задоволення з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.02.2013 року за № 236178, виданого Реєстраційною службою Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий двоповерховий будинок загальною площею 547,5 кв.м., у тому числі житлова - 101,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_3 26.02.2013 року звернувся до Ізмаїльської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0748 га у власність та обслуговування зазначеного житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, до якої додані правовстановлюючі документи.

На пленарному засіданні 45 сесії VI скликання прийнято рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області від 25.04.2014 року №4108-УІ "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1".

ОСОБА_3 повторно звернувся 10.10.2014 року з аналогічним клопотанням, до якого надав графічні матеріали по земельній ділянці.

На пленарному засіданні 50 сесії VI скликання прийнято рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області від 31.10.2014 року №4599-VІ "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1".

У відповідності до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються

графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

На підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Стаття 39 ЗК України визначає, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно приписів ст.ст. 2, 16, 17, 24, 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" інструментом регулювання планування територій є містобудівна документація на державному, регіональному і місцевому рівні. На місцевому рівні - це генеральний план міста.

Генеральний план міста Ізмаїл розроблено Українським державним проектно-виробничим об'єднанням "Діпромісто" та затверджено рішенням Ізмаїльської міської ради № 59-ХХІІІ від 10.09.1998.

На підставі розділу V "Прикінцеві положення" п. З Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) Генеральний план міста Ізмаїл є діючим та безстроковим. Рішенням Ізмаїльської міської ради № 2876-VІ від 26.04.2013 року діючий Генеральний план м. Ізмаїл та внесені до нього зміни визнано актуальним та можливим до подальшого використання.

Серед нормативних документів, що визначають правовий режим земель населених пунктів, виділяють ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень"

На виконання рішення Ізмаїльської міської ради № 3329-VІ від 31.10 2013 року "Про проведення містобудівного моніторінгу" в межах містобудівного моніторингу проведено аналіз розміщення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі та встановлено, що згідно діючого Генерального плану м. Ізмаїл земельна ділянка по зазначеній адресі розташована у зоні житлової та громадської мало- та багатоповерхової забудови, у західному планувальному районі м. Ізмаїл і не є зоною садибної забудови. Крім того, згідно матеріалів топографічної зйомки, виконаної у 2013 р. ДНВП "Геосистема", на земельній ділянці АДРЕСА_1 розташовані будівлі та споруди. Існуюча межа спірної земельної ділянки (огорожа) виступає за червону лінію АДРЕСА_1, що є порушенням нормативних вимог розділу "Садибна забудова" п. 3.18* ДБН 360-92** "Планування та забудова міських і сільських поселень".

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач у даному випадку зобов'язаний обґрунтувати правомірність свого рішення, а суд зобов'язаний перевірити обґрунтованість такого рішення, встановивши конкретні обставини та причини, що лягли в основу його обґрунтування.

Згідно з поясненнями відповідача підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була невідповідність місця розташування об'єкта генеральному плану міста. Також, відповідач зазначив, що для надання зазначеного дозволу необхідно внести зміни до генерального плану міста.

Як встановлено, Генеральний план міста Ізмаїл було затверджено рішенням Ізмаїльської міської ради від 10.09.1998 року, а рішенням від 26.04.2013 року Генеральний план та внесені до нього зміни визнано актуальним та можливим до подальшого використання.

Статтею 2 Закону України від 20.04.2000 року № 1699-III "Про планування і забудову територій" передбачено, що основними завданнями планування і забудови територій є, зокрема, урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно із статтею 23 зазначеного закону планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будинків і споруд власниками або користувачами здійснюються з урахуванням законних інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд.

Встановлені у цій справі обставини свідчать, що під час внесення змін та актуалізації генерального плану в порушення зазначених норм закону не було враховано інтересів позивача, який є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 та в силу частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (435-15) і частини 1 статті 120 Земельного кодексу України до нього перейшло право користування земельною ділянкою.

Отже, існуюча невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану є наслідком протиправного планування земельної ділянки без урахування законних інтересів власника будинку та користувача земельної ділянки.

Враховуючи такі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відмова відповідача у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема із посиланням на те, що до генерального плану не внесені відповідні зміни, є протиправною. Такі дії відповідача не узгоджуються із критеріями правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, які встановлені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради Одеської області залишити без задоволення, постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.05.2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року у цій справі залишити без змін.