Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року

у справі № П/811/3334/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Долинська стальконструкція" (далі - позивач, ТОВ "Долинська стальконструкція")

до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, Долинська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ТОВ "Долинська стальконструкція" звернулось у вересні 2014 року до суду з позовом до Долинської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 19.09.2014 року № 0002132200 та № 0002142200.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо відображення правових відносин з ТОВ "БК "Гефест Альянс" за період з 01.02.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 10.09.2014 року № 349/11-06-2200/35424017, у якому був зроблений висновок про те, що правочин, який уклав позивач з ТОВ "БК "Гефест Альянс" є недійсним (нікчемним), так як не спрямовувався на настання реальних наслідків, які обумовлювалися ним. На думку відповідача, доказом того є акт про неможливість проведення перевірки діяльності згаданого контрагента.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.09.2014 року, якими позивачу: збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 282 876,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 141 440,00 гривень; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 268 731,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 134 366,00 гривень.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Долинська стальконструкція" дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Відтак, для правильного вирішення спору судам необхідно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити всі первинні документи; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій, а також встановити, чи є кримінальні справи щодо позивача і його контрагентів та відповідно до встановлених обставин зробити вмотивований висновок.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції, вирішуючи спір, обмежились доводами стосовно наявності необхідних документів по спірним операціям під час проведення перевірки, не дослідивши питання реальності спірних господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, наданих до справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, та, як наслідок, прийняли рішення.

Крім того, посилання суду першої інстанції на те, що оскільки податковий орган не намагався перевірити обставини, які зафіксовані у первинних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача, тому суд не вправі ставити їх під сумнів, а якщо б суд почав проводити перевірки цих питань, то перейняв би на себе повноваження відповідача, що є недопустимим, є необґрунтованими, адже в силу п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто встановити питання правомірності рішень відповідача з урахуванням наявних доказів.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, надати оцінку наявним в справі доказам на предмет встановлення реального виконання господарських операцій, з врахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо допустимості доказів (статті 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із законодавством.