Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Кочан В.М., Тракало В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Роздільнянському районі Одеської області та Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області на ухвалу та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 р. та від 11.11.2011 р., на постанову та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Роздільнянському районі Одеської області про зобов'язання вчинити дії, -

У жовтні 2011 року УПФУ в Роздільнянському районі Одеської області звернулося до суду із позовом про зобов'язання включити в акти щомісячної звірки та стягнення витрат на пенсійне забезпечення громадян, які отримали пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника за період з травня 2008 року по серпень 2011 року в розмірі 937608,82 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 р., яка змінена ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р., позовну заяву за період з травня 2008 року по лютий 2011 року залишено без розгляду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р., з урахуванням ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2012 р., скасовано рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача невраховану суму витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання до України на суму 192,09 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

Також з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 99 КАС України (в редакції на час виникнення у позивача права на звернення до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 100 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

13.03.1992 р. між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав підписано Угоду про гарантії прав громадян у сфері пенсійного забезпечення (997_107) , в преамбулі якої визначено, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди про гарантії встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

В ході розгляду справи судами встановлено, що відповідачем не було прийнято до заліку та не перераховано позивачу витрати понесені останнім на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членів їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в України, витрат на виплату та доставку державної адресної допомоги.

Залишаючи частину позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено передбачений статтею 99 КАС України строк звернення до суду.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційних скарг в цій частині висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки передбачений статтею 99 КАС України строк позивачем пропущено, поважних підстав пропуску такого строку не наведено, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає положенням чинного законодавства України, зокрема Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 р. № 5-4/4 (z0376-03) , визначає механізм відшкодування на централізованому рівні.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування витрат на виплату і доставку адресної допомоги, суд першої інстанції виходив із того, що згідно положень статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статей 21, 25 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" державна адресна допомога, передбачена постановою КМ України № 265, не відноситься до страхових виплат, передбачених загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасних випадків, а тому не повинна виплачуватись за рахунок коштів відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині стягнення пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території держав-учасниць Угоди від 13.03.1992 р. (997_107) , а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодовувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що решта сум заборгованості становить адресна допомога, яка відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає.

Поряд з тим, з наявних в матеріалах справи розрахунків вбачається, що заборгованість складається не лише з витрат на виплату пенсії ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а і іншим громадянам - мешканців Роздільнянського району Одеської області, яким призначено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника.

При цьому частину заборгованості становить основний розмір пенсії, а частину адресна допомога та інші витрати, однак в порушення вимог статті 159 КАС України щодо законності та обгрунтованості судового рішення, суди не з'ясували, яку саме суму понесених витрат на виплату основного розміру пенсій слід стягнути з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неповного з'ясування обставин справи щодо розміру належної позивачу допомоги, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Роздільнянському районі Одеської області та Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. у даній справі залишити без змін.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 р. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. у даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .