у справі № 804/5165/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003121703 від 02.04.2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої відповідачем складено акт № 457/173/171670245 від 21.02.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 п.276.3 ст. 276 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено орендну плату за земельні ділянки, розташовані на території Бабушкінського району, за 2011 рік - на суму 6878,58 грн., за 2012 рік - на суму 6938,37 грн., за 2013 рік - на суму 6938,37;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003121703 від 02.04.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб" на суму 25 085,32 грн. (з яких: 20 755,32 - основний платіж та 4 330 - штрафні (фінансові) санкції).

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно укладених позивачем договорів оренди землі від 15.08.2008 платник податку прийняв в строкове платне користування земельні ділянки по вул. Московська, 9 у м. Дніпропетровську, площею 0,0004 га, 0,0010 га, 0,0100 га, 0,00025 га. За умовами укладених договорів: п.1.2 - цільове використання земельної ділянки - інша комерційна діяльність; п.4.1 - річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України "Про оренду землі" (161-14) ; п.4.2 - обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії; п.5.2 - цільове призначення земельної ділянки - землі історико-культурного призначення. Згідно розрахунків орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 14.08.2008, який є невід'ємною частиною договорів, ставка земельного податку встановлена Законом України "Про плату за землю" (2535-12) у розмірі 1 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем визначено податкові зобов'язання з орендної плати за землю на підставі укладених з Дніпропетровською міською радою договорів оренди землі, без урахування коефіцієнту, визначеного п.276.3 ст. 276 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача про те, що позивачем визначено розмір орендної плати без врахування коефіцієнта, передбаченого п.276.3 ст. 276 Податкового кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанцій мотивував своє рішення тим, що зміна розміру земельного податку згідно Податкового кодексу України (2755-17) є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, а тому зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак, відповідне донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням є незаконним.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

У відповідності до пп.14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно пп.14.1.136 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата);

За змістом п.288.1, п.288.2, п.288.3 ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Підпунктом 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Диспозиція вказаної норми чітко розрізняє розмір орендної плати, яка визначається договором, та річну суму платежу, яка не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру.

Отже, незалежно від установленого договором розміру орендної плати сума річного платежу не повинна бути меншою від розміру, встановленого чинним законодавством, що регулює дані правовідносини.

Відповідно до пп.271.1.1 п.271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Статтею 276 Податкового кодексу України передбачено особливості встановлення ставок земельного податку.

Згідно п.276.3 ст. 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: міжнародного значення - 7,5 (пп.276.3.1); загальнодержавного значення - 3,75 (пп.276.3.2); місцевого значення - 1,5 (пп.276.3.3).

Таким чином, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає сплаті до бюджету, має відповідати вимогам цього Кодексу, зокрема, нормам ст. 276 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та вимоги заявленого позову (скасування податкового повідомлення-рішення), колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що предметом доказування у даній справі, зокрема, є обставини, які свідчать про наявність або відсутність у податкового органу підстав, з якими закон пов'язує можливість для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з орендна плати за землю.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Однак, розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не дослідили обставин та не встановили правомірність визначення відповідачем розміру заниження позивачем податкових зобов'язань з орендної плати за землю та штрафних санкцій, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з урахуванням вимог п.276.3 ст.276, пп.288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору було досліджено та здійснено правову оцінку доводам позивача про те, що відповідач, визначаючи розмір орендної плати за період, який підлягав перевірці, в порушення вимог п.276.3 ст. 276 Податкового кодексу України, застосував коефіцієнт у розмірі 2,5.

Враховуючи усе вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням вимог, встановлених ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.