Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Кочана В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року

у справі № 2а-3179/10/0570

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України

про стягнення недоплаченої заробітної плати, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, в якому просив стягнути недоплачену заробітну плату.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТУ ДСА в Донецькій області здійснити нарахування та за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, провести виплату позивачу за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року суми недоплаченої заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Міністерство Фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму "Виконання рішень судів на користь суддів" для здійснення виплати позивачу заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року включно. Зобов'язано ТУ ДСА в Донецькій області за рахунок додатково отриманого від ДСА України фінансування здійснити виплату позивачу недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року включно заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши наведені доводи касаційної скарги, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що з 15 травня 2003 року ОСОБА_1 працює на посаді судді Першотравневого районного суду Донецької області.

З 01 червня 2005 року нарахування посадового окладу позивача обчислювалося з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) , тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007 - 2010 роки.

Наведене, на думку позивача, порушує його конституційні права на оплату праці судді, оскільки частина заробітної плати позивачу не виплачена.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, зокрема з 19 серпня 2009 року, позивач мав право на отримання заробітної плати згідно статті 44 Закону України "Про статус суддів" та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) "Про оплату праці суддів", тобто, з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Разом з тим, на рівні Закону України "Про статус суддів" (2862-12) посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію цього закону постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) , яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи. Постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) " від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) пунктом 4-1 наступного змісту: "Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться".

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року вказану постанову залишено без змін. Питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято.

Водночас, визнання незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) , при наявності постанов Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) та від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) , які також стосуються питання обчислення заробітної плати суддів, не давало підстав відповідачу у період з 03 грудня 2007 року (дата набрання постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року законної сили) до 01 січня 2012 року (дата втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну) здійснювати виплату заробітної плати у заявлених розмірах.

В подальшому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) . Питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року скасовано вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу заробітної плати у заявлених розмірах в період з 19 серпня 2009 року (дата набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року законної сили) по 13 квітня 2011 року (дата її скасування постановою Вищого адміністративного суду України), з огляду на наступне.

Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт може бути визнаний адміністративним судом незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, між тим втрачає чинність він лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду про визнання такого нормативно-правового акту нечинним.

У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року зазначено: "визнати незаконними постанову Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) " від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) ".

Разом з тим, рішення про визнання нечинними вказаних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, судом не приймалось.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати та інших виплат з урахуванням постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, оскільки оскаржувані положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, а тому підлягали виконанню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але судами попередніх інстанцій допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої заробітної плати.

постанова оскарженню не підлягає.