Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015

у справі № 809/3167/14

за позовом ОСОБА_1

до державної податкової інспекції у Городенківському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2014 № 9031-15, № 9032-15, № 9033-15, № 9034-15, № 9035-14.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 позов задоволено з тих мотивів, що позивач правомірно сплачував орендну плату за орендовані земельні ділянки у розмірі, визначеному в договорах оренди, тоді як зміна правового регулювання не тягне автоматичного підвищення орендних платежів до часу внесення відповідних змін до договору оренди.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. Постанову мотивовано тим, що визначений податковим законодавством обсяг податкового обов'язку платника у сфері справляння орендної плати як форми земельного податку не залежить від умов договору оренди та визначається на підставі норм податкового законодавства.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі спору як скасоване помилково.

У запереченні на касаційну скаргу Інспекція зазначає про правильність і обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанцій та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 30.06.2014 № 9031-15, № 9032-15, № 9033-15, № 9034-15, № 9035-14 ОСОБА_1 було визначено грошові зобов'язання з орендної плати в розмірах 18901,30 грн., 5135,90 грн., 6967,66 грн., 2712,11 грн. та 10533,32 грн., відповідно.

Підставою для цих донарахувань слугував висновок Інспекції про необхідність обчислення орендної плати за орендовані позивачем земельні ділянки, виходячи з мінімального розміру цього платежу, установленого підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК), незалежно від умов договорів оренди, на підставі яких позивач набув право користування відповідними земельними ділянками.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно підтримав наведену правову позицію податкового органу у справі.

Так, з 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (2755-17) (далі - ПК), який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення містилося й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК (2755-17) .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

На підставі аналізованих законодавчих норм суд апеляційної інстанції дійшов цілком об'єктивного висновку про те, що з набранням чинності ПК (2755-17) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 14.07.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний виставковий центр" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Встановивши, що за спірні земельні ділянки позивачем було сплачено орендну плату в розмірі меншому за встановлений законодавцем мінімальний розмір, апеляційний суд обґрунтовано погодився з правильністю нарахування ОСОБА_1 грошових зобов'язань з орендної плати у відповідності з вимогами з чинного податкового законодавства, та правомірно відмовив у задоволенні цього позову.

Норми матеріального права застосовані апеляційним судом правильно. Порушень процесуальних норм, які є підставою для зміни або скасування оскаржуваного рішення, касаційним судом не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 у справі № 809/3167/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.