розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в якому просив визнати неправомірними дії відповідача в частині невірного нарахування ОСОБА_2, підвищення до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до ч. 4 п. 22 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року за період з 01 червня 1995 року по день винесення рішення суду та зобов'язати здійснити позивачу перерахунок та доплату підвищення до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до ч.4 п. 22 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 за період з 01 червня 1995 року по день винесення рішення суду.

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2011 року позов задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області провести перерахунок та призначити підвищення до пенсії як учаснику бойових дій в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законами України на відповідні роки, забезпечивши відповідні виплати з відрахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 26 жовтня 2010 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області задоволено. Постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 липня 2011 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_2 за період з 01 червня 1995 року по 25 жовтня 2010 року залишено без розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважним.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 з позовом звернувся 24 квітня 2011 року, то ним пропущений шестимісячний строк звернення до суду, а отже судом апеляційної інстанції правомірно залишено без розгляду позовні вимоги за період з 01 червня 1995 року по 25 жовтня 2010 року.

Крім цього, Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції, щодо відмови у задоволенні позовних вимог за період з 26 жовтня 2010 року з огляду на таке.

Позивач є військовим пенсіонером та учасником бойових дій. Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 (3551-12) року.

Частиною 4 ст. 12 даного закону встановлено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 5 жовтня 2005 року (2939-15) , частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (дана норма набрала чинності з 01 липня 2006 року).

З урахуванням внесених змін з 1 липня 2006 року позивачу надбавка до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком не передбачена.

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок підвищення до пенсії в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком з 26 жовтня 2010 року відсутні, оскільки на час звернення позивачем до суду був чинним закон, яким було встановлено, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не на 150 % мінімальної пенсії за віком, як того вимагає позивач. Зміни внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 5 жовтня 2005 року (2939-15) не скасовані та не визнані неконституційними та підлягають застосуванню.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, апеляційний суд прийшов вірного висновку, що позовні вимоги за період з 01 червня 1995 року по 25 жовтня 2010 року залишаються без розгляду, оскільки ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду; щодо вимог з 26 жовтня 2010 року, то суд правильно зазначив, що виплати позивачу відповідають нормі закону і не потребують перерахунку.

За вказаних обставин, доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати оскаржуване рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.