за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А1349 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення витрат на відрядження, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1349 щодо не відпрацювання подання про його звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту; зобов'язання відповідача виконати подання щодо звільнення позивача у зв'язку із закінченням строку дії контракту та направити його до Командування Повітряних Сил Збройних Сил України; стягнення з відповідача витрат на відрядження у сумі 3407,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебуває у Збройних Силах України з серпня 1994 року, проходить військову службу на посаді начальника оперативного управління - заступника начальника штабу Військової частини А1349 з липня 2012 року по теперішній час. У травні 2014 року у нього закінчився строковий контракт про проходження військової служби, а тому позивач прийняв рішення не продовжувати службу в Збройних Силах України, однак відповідач протиправно продовжив контракт на проходження військової служби, посилаючись на проведення мобілізації в країні. Також позивач посилається на те, що упродовж 2013-2014 років ним було здійснено ряд службових відряджень, після завершення яких покриття особистих витрат у вигляді здійснення оплати добових та відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження та назад Військовою частиною А1349 не здійснювалось, що на переконання позивача суперечить п.п. 1.1, 1.3 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року № 530 (z1115-11) (далі - Інструкція № 530).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1349 щодо не відпрацювання подання про звільнення ОСОБА_4 з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. Зобов'язано Військову частину А1349 скерувати подання щодо ОСОБА_4 про звільнення у зв'язку із закінченням строку дії контракту до Командування Повітряних Сил Збройний Сил України. Стягнуто з Військової частини А1349 на користь ОСОБА_4 витрати на відрядження у сумі 3407,58 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) (далі - Положення № 1153/2008), а також не враховано положення наказу Міністра оборони України від 03 листопада 2014 року № 782 (z1490-14) в частині дати набрання чинності окремими його положеннями.

В запереченнях на касаційну скаргу Військова частина А1349 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 20 травня 2009 року ОСОБА_4 уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України строком на 5 років.

Згідно з пунктом 11 контракту, останній набрав чинності 25 червня 2009 року.

Як визначено пунктом 4 контракту, сторони зобов'язуються не пізніше як за два місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні з повідомленням причин, визначених нормативно-правовими актами.

До закінчення встановленого контрактом строку (19 травня 2014 року) позивач своїм правом відмови у його укладанні не скористався, однак коли він виявив таке бажання у подальшому, позивача, з його слів, не було звільнено з військової служби у зв'язку з проведенням в Україні мобілізації.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що воєнний стан в Україні не введено, а наказ Міністра оборони України від 03 листопада 2014 року № 782 (z1490-14) , яким призупинено звільнення позивача з військової служби, вступив в силу лише 24 листопада 2014 року, у той час як контракт з позивачем закінчився у червні 2014 року. У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний надіслати Командувачу Повітряними Силами Збройних Сил України подання про звільнення ОСОБА_4 із військової служби за закінченням дії контракту. Також суд вважав обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині відшкодування витрат на відрядження до інших місць служби з тих підстав, що відмова відповідача здійснити таке відшкодування суперечить вимогам Інструкції № 530 (z1115-11) , а понесення таких витрат підтверджується матеріалами справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_4 до відповідача з відповідним поданням про звільнення, відтак позовні вимоги про оскарження бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби є безпідставними. Суд також виходив з того, що під час терміну контракту позивача вже діяв особливий період, а тому строк контракту позивача продовжується понад встановлений термін, на період до оголошення демобілізації. Стосовно стягнення з відповідача витрат на відрядження ОСОБА_4, апеляційний суд встановив відсутність визначених Інструкцією № 530 (z1115-11) належним чином оформлених документів, які є підставою для відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, а військову службу вони відбувають відповідно до закону.

Поняття особливого періоду наведене у частині 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за правилами якої, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто, особливий період пов'язується, зокрема, з моментом оголошення рішення про мобілізацію. Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 (303/2014) , затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію. Закон України № 1126-VІІ (1126-18) набрав чинності з дня його опублікування - 18 березня 2014 року, відтак, з цього моменту настав і особливий період, у розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) .

Відповідно до частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною 8 статті 26 цього Закону.

Позивач до жодної з категорій осіб, визначених частиною 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", не належить.

Враховуючи, що під час настання особливого періоду контракт позивача про проходження військової служби ще не закінчився, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що дія контракту продовжується понад встановлений строк до оголошення демобілізації, а тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.

За таких обставин, у спірних правовідносинах наказ Міністра оборони України від 03 листопада 2014 року № 782 (z1490-14) не застосовується.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на відрядження суд апеляційної інстанції правильно встановив, що надані позивачем посвідчення про відрядження не відповідають вимогам пунктів 1.11-1.13 Інструкції № 530 (z1115-11) , оскільки не містять відміток про дати прибуття позивача до пункту призначення, дати прибуття із відрядження, крім того, відсутні підписи посадових осіб та печатки підприємств, установ, організацій, куди було відряджено позивача.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційним судом ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.