головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одяг-5" на постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одяг-5" до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа: Приватне підприємство "Лєта-1" про визнання протиправним рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одяг-5" (надалі також позивач, ТОВ "Одяг-5", Товариство) звернулось до суду з позовом до Виконавчого комітету Запорізької міської ради (надалі також відповідач, Виконком), у якому просило визнати протиправним рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 жовтня 2008 року № 456/18 у частині оформлення права комунальної власності на об'єкт - А9, А1 нежитлове приміщення № 260, загальною площею 73,7 кв. м, розташоване за адресою проспект Ювілейний, буд 33 в м. Запоріжжя; скасувати пункт чотирнадцятий додатку до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 жовтня 2008 року № 456/18.

Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду про залишення його без змін, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій ставить питання про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Відповідач та третя особа надали заперечення проти касаційної скарги, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як установлено судами, 14 грудня 1976 року Орендним підприємством "Запорізьке міське бюро технічної інвентаризації" видано реєстраційне посвідчення № 4394, згідно з яким уведений в експлуатацію будинок № 33 по пр. Ювілейному у м. Запоріжжі переданий в цілому у відання міської ради.

Відповідно до виписки з акту державного прийому в експлуатацію (будівлі) споруди від 31 жовтня 1977 року № 394 площа вбудованого магазину - 14562,5 кв. м.

29 квітня 1992 року на сесії Запорізької міської ради народних депутатів прийнято рішення № 7 "Про уточнення складу майна комунальної власності м. Запоріжжя", яким житловий та нежитловий фонд міської ради народних депутатів визнано комунальною власністю.

28 червня 1996 року між Фондом держмайна України в м. Запоріжжі (продавець) та ТОВ "Одяг-5" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 69, за умовами якого Товариство отримало у власність вбудоване приміщення ХVІІІ першого поверху житлового будинку № 33 по пр. Ювілейному за внутрішніми замірами площею 1520,7 кв. м; 11/50 частин підвалу літера А-9 за внутрішніми замірами площею 138,3 кв. м.

28 жовтня 1996 року придбані приміщення передані Товариству за актом приймання-передачі об'єкта приватизації - вбудованого приміщення магазину одягу.

31 жовтня 1996 року Фондом держмайна України в м. Запоріжжя видано свідоцтво про власність № 105, згідно з яким позивач є власником об'єкта приватизації - вбудованого приміщення магазину одягу (приміщення XVIII першого поверху, за внутрішніми замірами 1520,7 кв. м, 11/50 приміщення № 1 частини підвалу літера А-9 за внутрішніми замірами площею 138,3 кв. м), за адресою пр. Ювілейний, б. 33 в м. Запоріжжя.

23 жовтня 2008 року Виконкомом прийнято рішення № 456/19 "Про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості", відповідно до пункту 2 якого вирішено оформити право комунальної власності на об'єкти нерухомості згідно з додатком.

Так, у пункті 14 Додатку до вказаного рішення до переліку об'єктів нерухомості, на яке оформлюється право комунальної власності, визначено нежитлове приміщення № 260, загальною площею 73,7 кв. м, по пр. Ювілейний, б. 33, А-9, А1.

11 листопада 2008 року Виконкому видано свідоцтво про право власності на вищевказане нерухоме майно, загальною площею 73,7 кв. м.

Поряд із цим, Управління житлового господарства Запорізької міської ради зверталося до суду з позовом до ТОВ "Одяг-5" про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном - дебаркадером, розташованим за адресою: пр. Ювілейний, 33, - шляхом забезпечення вільного доступу позивачу та підпорядкованих йому структурних підрозділів до вказаного об'єкту нерухомості та заборонити ТОВ "Одяг-5" незаконно використовувати належний до комунальної власності дебаркадер, розташований за адресою: пр. Ювілейний, 33.

Постановою господарського суду Запорізької області від 08 грудня 2006 року вказаний позов УЖКГ задоволено в частині позовних вимог щодо зобов'язання усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном - дебаркадером, розташованим за адресою: пр. Ювілейний, 33, - шляхом забезпечення вільного доступу позивача та підпорядкованих йому структурних підрозділів до вказаного об'єкту нерухомості; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Також суди встановили, що за даними інвентаризації, проведеної 25 жовтня 1995 року за замовленням ТОВ "Одяг-5", загальна площа приміщення XVIII житлового будинку № 33 по пр. Ювілейному в м. Запоріжжя складала 1520,7 кв. м.

При інвентаризації, проведеній 26 березня 1996 року за замовленням ТОВ "Одяг-5", поточних змін по приміщенню XVIII житлового будинку № 33 по пр. Ювілейному не зареєстровано.

При інвентаризації, проведеній 11 вересня 2006 року, встановлено, що раніше існуюча естакада (чи майданчик для розвантаження товарів чи дебаркадер) до приміщення XVIII самочинно переобладнана під склад № 38, площею 73,7 кв. м.

Загальна площа приміщення XVIII станом на 11 вересня 2006 року (з урахуванням самочинно обладнаного складу № 38 площею 73,7 кв. м) складала 1594,4 кв. м.

Під час інвентаризації, проведеної 22 вересня 2008 року за замовленням Приватного підприємства "Лєта-1" (надалі також ПП "Лєта-1"), встановлено, що дверні отвори, через які самочинно обладнаний склад № 38, площею 73,7 кв. м, мав сполучення з приміщенням XVIII, закладено, внаслідок чого утворилось ізольоване приміщення № 260, площею 73,7 кв. м.

ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" повідомлено про проведення 24 січня 2012 року реєстрації прав власності на приміщення № 260 в житловому будинку № 33 по пр. Ювілейному за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі вищевказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконкомом 11 листопада 2008 року.

За даними технічної інвентаризації, проведеної 09 грудня 2011 року, площа приміщення № 260 складає 72,5 кв. м.

Крім того, судами встановлено, що 08 вересня 2005 року між ПП "Лєта-1" (орендар) та Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради м. Запоріжжя (орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення (дебаркадера) № 1453/6, площею 76 кв. м, яке розташоване на першому поверсі в будинку № 33 по пр. Ювілейний у м. Запоріжжя, строком на три роки (до 08 вересня 2008 року). В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 травня 2008 року у справі № 10/370/08 вказаний договір визнаний дійсним.

Окрім викладеного суди встановили, що безпосередньо дебаркадер (або розвантажувальний майданчик, або вантажно-розвантажувальна естакада) державну реєстрацію прав власності не проходили.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили із того, що відповідач, приймаючи рішення від 23 жовтня 2008 року № 456/18 про оформлення права комунальної власності на об'єкти нерухомості, діяв у спосіб, що передбачені законами, зокрема, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Суд першої інстанції також послався на пропуск позивачем строку звернення до суду, як на підставу для відмови в задоволенні позову. Втім, суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи позивача, дійшов висновку про поважність причин пропуску вказаного строку.

Колегія суддів не заперечує правильності резолютивної частини оскаржуваних судових рішень щодо відсутності підстав для задоволення позову, але не погоджується з їх мотивуванням з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також перевірити вибраний спосіб захисту права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту до правовідносин, що склалися між сторонами, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) ).

Саме по собі оскарження рішення відповідача у спорі, що розглядається, не є ефективним захистом прав позивача, оскільки правовідносини перейшли в іншу правову якість (набули ознак спору про право цивільне), а відтак не призведуть до усунення порушених, на думку позивача, прав останнього як власника об'єкта нерухомості та користувача земельної ділянки.

Враховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами спору, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що цей спір стосується не стільки правомірності дій відповідача щодо прийняття рішення, скільки захисту цивільних прав позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що дійсною метою заявленого позову є оскарження (доведеність) права через оскарження рішення відповідача.

На думку колегії суддів, правова оцінка діям чи рішенням суб'єкта владних повноважень може бути дана при розгляді спору про право, який розглядає інший суд.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Між тим, з матеріалів справи вбачається наявність цивільно-правового спору між особами, які беруть участь у справі, який направлений на захист права.

Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що позивач під час звернення до суду обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Помилкове застосування судами норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення, а тому суд касаційної інстанції погоджується висновками судів за наявності інших підстав для відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одяг-5" залишити без задоволення, а постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.