розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року

у справі № 804/12063/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапромекологія"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапромекологія" (далі - Товариство) звернулось в суд із позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року № 0002122202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року № 0002122202.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства за червень 2013 року, за результатами якої складено акт від 21 серпня 2013 року № 247/2203/36759863, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 102.5 статті 102, пунктів 184.7, 184.9 статті 184, пунктів 200.4, 200.5 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 4.6.6 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25 листопада 2011 року № 1492 (z1490-11) , у зв'язку із чим завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22, 24 декларації), за червень 2013 року на суму 1 325 953 грн..

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного завищеного залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, оскільки право на отримання бюджетного відшкодування платником податку може бути реалізовано не пізніше 1095 дня, що настає за днем отримання права на таке відшкодування.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року № 0002122202, яким у зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 325 953,00

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України не поширюються на порядок декларування залишку від'ємного значення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Так, згідно з пунктами 200.1 - 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Наведені норми законодавства, які цілком відповідають приписам підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не містять положень, що обмежують у часі право платника на перенесення залишку від'ємного значення податку на додану вартість до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не свідчить про наявність таких обмежень і положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України.

Згідно із наведеною нормою заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування

З огляду на те, що вказаною нормою встановлено граничний строк саме для подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування, що не тотожним поняттю перенесення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, попередні судові інстанції дійшли юридично правильного висновку про правомірне декларування позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2013 року суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, у тому числі в розмірі 5 006 665,00 грн., яка виникла за травень 2010 року та червень 2010 року.

З огляду на те, що позивач не вживав дій та заходів, а ні на повернення надміру сплачених сум до бюджету, а ні на бюджетне відшкодування податку на додану вартість висновки відповідача про вчинення позивачем порушень є необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року - без змін.

ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.