розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі за позовом Черкаського міжрайонного природоохоронного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,

Черкаський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення від 23.11.2012 № ЧК 18212227364 щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації як такого, що прийнято за наявності факту зазначення заявником у поданій декларації даних, які не відповідають даним, вказаним у додатках до декларації.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року скасовано; прийнято нову, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 23.11.2012 щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЧК18212227364.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Черкаським міжрайонним екологічним прокурором Дніпровської екологічної прокуратури у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів проведено перевірку з питань додержання вимог земельного, водного та містобудівного законодавства при реєстрації декларацій про готовність об'єктів до експлуатації на території Черкаської області.

Перевіркою встановлено, що 23.11.2012 начальником Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта ІІ категорії складності за № ЧК 18212227364 за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації, а саме: дачного будинку з прибудовою та мансардою, гаражу-сауни, сараю, поданої до інспекції громадянином ОСОБА_2.

Перевіркою також встановлено, що інформація, яка міститься у вказаній декларації, не узгоджується з доданими до декларації документами, а саме: правовстановлюючими документами на земельну ділянку. Так, громадянин ОСОБА_2 вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 перебуває в користуванні, однак в якості правовстановлюючого документа зазначено договір оренди земельної ділянки від 29.01.2004, укладений між Черкаською міською радою та дачним кооперативом "Береговий", а не із самим заявником; місце розташування земельної ділянки вказано в декларації як АДРЕСА_1, проте об'єктом договору оренди від 29.01.2004 є земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2; цільове призначення земельної ділянки в декларації вказано "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд", у той час як за договором оренди земельна ділянка віднесена до земель водного фонду (прибережна захисна смуга), на яких відповідно до статті 61 Земельного кодексу України будівництво заборонено.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за повноту та достовірність зазначених в декларації про готовність об'єкта до експлуатації даних покладена на особу, яка подає таку декларацію, у зв'язку з чим судом зроблено висновок, що рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 23.11.2012 щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЧК 18212227364 є правомірним та не підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з протиправності рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 23.11.2012 щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЧК 18212227364 як такого, що прийнято всупереч вимогам Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 № 91 (z0830-11) , чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок).

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволенні позову, з огляду на наступне.

Статтею 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону було розроблено Порядок прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 № 91 (z0830-11) .

Пунктом 1 Порядку передбачено, що цей Порядок встановлює процедуру та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності (далі - об'єкти), збудованих до 31.12.2009 року без дозволу на виконання будівельних робіт, заяви про прийняття в експлуатацію яких подано до 31.12.2012 року, а також механізм проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж.

Згідно до пункту 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію об'єктів (крім закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них) здійснюється безоплатно територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка складається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 3.2 Порядку замовник або його уповноважена особа подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об'єкта заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, до якої додаються: два примірники заповненої декларації; звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта з висновком про їх відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, прибудов до них загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них загальною площею до 100 квадратних метрів включно); засвідчені в установленому порядку копії: документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт; технічного паспорта, виданого бюро технічної інвентаризації.

Пунктами 3.3 - 3.5 Порядку передбачено, що інспекція розглядає документи, зазначені у пункті 3.2 цього розділу, та приймає протягом тридцяти днів з дати їх подання рішення про реєстрацію декларації або її повернення.

Дані, зазначені у декларації, повинні узгоджуватись з документами, які подаються разом з нею.

Замовник відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації. Інспекція повертає замовнику декларацію, якщо вона подана чи оформлена з порушенням вимог, установлених цим Порядком, у тому числі у разі виявлення невідповідності поданих документів вимогам законодавства та виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.10.2012 ОСОБА_2 звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області із заявою про прийняття в експлуатацію об'єкта "Будівництво дачного будинку літ. "А-І" з прибудовою літ. "а" та мансардою літ "м/с", гаражу-сауни літ. "Б- 2", сараю літ. "В" за адресою: Черкаська область, АДРЕСА_1, та відповідними документами.

У декларації про початок будівництва третьою особою вказано, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 перебуває у його користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки від 29.01.2004, укладеного Черкаською міською радою з дачним кооперативом "Береговий".

Судом першої інстанції в обґрунтування судового рішення зазначено, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.11.2008 визнано за ОСОБА_2 право власності на дачний будинок НОМЕР_2, розташований на земельній ділянці дачного кооперативу "Береговий" за адресою: АДРЕСА_2. Проте, в ході апеляційного перегляду справи, встановлено, що зазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.07.2010, за заявою ОСОБА_2

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично будівництво об'єкту нерухомості проведене третьою особою на земельній ділянці, яка є прибережною захисною смугою Кременчуцького водосховища, що підтверджується довідкою Свидівоцької сільської ради від 03.12.2012 № 02-25/1029, в якій зазначено, що частина спірної земельної ділянки виникла в результаті виправного гідронамиву кооперативом "Береговий" та входить до адміністративних меж Свидівоцької сільської ради, а не міста Черкаси.

Згідно з вимогами статті 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності на якій взагалі заборонено будь-яке будівництво крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Колегія суддів вказує на необґрунтованість посилання заявника касаційної скарги на відсутність прибереженої захисної суги Кременчуцького водосховища з мотивів відсутності проекту землеустрою щодо проектної документації, якою встановлено межі водоохоронної зони.

Так, відповідно до частини другої статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 9 Водного кодексу України до відання районних рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм.

Нездійснення уповноваженим органом організації робіт з винесення в натурі та влаштування прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм не є підставою для висновку про відсутність прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища взагалі.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідачем при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації не перевірено належним чином відповідність даних поданої декларації іншим доданим документам, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо протиправності рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 23.11.2012 щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЧК 18212227364 та, відповідно, наявності підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги позиції суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовують.

Правова оцінка встановленим обставинам справи судом апеляційної інстанції дана вірно. Порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не допущено.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.