від 13 листопада 2017 року задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_2 та її звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 12014220310000651 закрито, а цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Як убачається з ухвали місцевого суду, ОСОБА_2обвинувачувалась в тому, що вона 08 листопада 2014 року о 08:00 у будинку АДРЕСА_1 під час сварки на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, нанесла ОСОБА_1 дерев'яною товкучкою 7 ударів по голові та удару по руці, спричинивши потерплій легких тілесних ушкоджень у виді ран, синців та забоїв, що потягли короткочасний розлад здоров'я.

Апеляційний суд залишив ухвалу місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, за змістом скарги, порушує питання

про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду

в суді першої інстанції. Стверджує, що місцевий суд не звернув уваги

на поверховість проведеного досудового розслідування, не дослідив даних

про особу обвинуваченої, котра характеризується негативно, і необґрунтовано звільнив її від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК у зв'язку

із закінченням строків давності. Вважає, що інкриміноване ОСОБА_2 діяння підлягає кваліфікації за законом, який передбачає відповідальність за більш тяжке кримінальне правопорушення (ст.15, ч. 1 ст. 115 КК), що виключало застосування інституту давності згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК. Безпідставність його застосування потерпіла обґрунтовує також тим, що обвинувачена неодноразово ухилялася

від явки до суду, у зв'язку з чим суд повинен був зупинити перебіг давності згідно

з ч. 2 ст. 49 КК, чого не зробив. Авторка касаційної скарги також стверджує,

що апеляційний суд не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення

і не виправив їх.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Твердження потерпілої про неправильне застосування місцевим судом положень ч. 1 ст. 49 КК є безпідставним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

За правилами ч. 8 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається лише у випадку,

коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням

про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК суд у підготовчому судовому засіданні має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених

ч. 2 ст. 284 КПК. Якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК, суд проводить підготовку до судового розгляду ( ч. 1 ст. 315 КПК).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 200/4664/14-к, з системного аналізу норм процесуального законодавства вбачається, що суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням.

При цьому, суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття справи за такою підставою, у разі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності

і виконати вимоги, передбачені статтями 284- 288, 314, 315, 337 КПК.

Стаття 49 КК обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини. Строк давності -

це передбачений кримінальним законом певний проміжок часу після вчинення злочину, сплив якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин,

від кримінальної відповідальності.

Передбачений ст. 49 КК вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості;

3) не ухилення особи від слідства або суду.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 49 КК, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.

Отже, у місцевого суду були процесуальні підстави та обов'язок негайно розглянути клопотання обвинуваченої про звільнення від кримінальної відповідальності під час підготовчого судового засідання, керуючись

статтями 12, 49 КК, і статтями 284- 288, 314- 315, 337 КПК.

З матеріалів кримінального провадженняубачається, що ОСОБА_2 обвинувачувалася у вчиненні 08 листопада 2014 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. Дане кримінальне правопорушення відноситься до злочинів невеликої тяжкості, за який передбачено найбільш суворе покарання у виді обмеження волі на строк до 2 років.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, минуло три роки.

На момент розгляду районним судом кримінального провадження щодо

ОСОБА_2закінчився передбачений законом строк давності притягнення

її до кримінальної відповідальності за вказаний злочин.

Зважаючи на це, 13 листопада 2017 року ОСОБА_2звернулася до суду

з клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку

із закінченням строків давності, яке того ж дня підтримала в підготовчому судовому засіданні та надала свою згоду на звільнення на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284, 286 КПК, суд першої інстанції розглянув вищезазначене клопотання ОСОБА_2, обґрунтовано звільнив

її від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв'язку

із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК.

При цьому суд відповідно до ст. 372 КПК зазначив в ухвалі формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію кримінального правопорушення,

яке інкримінувалось ОСОБА_2; суть питання, що вирішується ухвалою; встановлені судом обставини щодо наявності передбачених законом підстав

для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив при постановленні свого рішення.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а частина 3 зазначеної статті наділяє суд правом вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення лише якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Визначення обсягу обвинувачення є виключним повноваженням прокурора. Потерпіла не була позбавлена права у порядку ст. 220 КПК заявляти відповідні клопотання щодо перекваліфікації дій ОСОБА_2 на більш тяжкий злочин

під час досудового розслідування та оскаржувати бездіяльність цього органу до слідчого судді відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Зважаючи на зазначене, у суду були відсутні підстави для виходу за межі висунутого ОСОБА_2 обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення на більш тяжке, а також врахування негативних даних, що характеризуються особу обвинуваченої, на чому наголошує потерпіла,

оскільки законом передбачено вичерпний перелік підстав, які були наведені вище

та підлягали з'ясуванню під час розгляду клопотання про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК строків давності.

Підстав для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК та зупинення перебігу строків давності у суду також не було, зважаючи на відсутність відповідних рішень

про розшук обвинуваченої, ухвалених у порядку ст. 335 КПК.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув скаргу потерпілої, доводи якої є аналогічними доводам, наведеним у її касаційній скарзі, та дійшов обґрунтованого висновку, що ухвала місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованою та вмотивованою.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Врахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потерпілої слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1. - без задоволення.