розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Березівського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області, Реєстраційної служби по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2, Відділ Держземагентства у Березівському районі Одеської області, про скасування рішень, визнання недійсними та скасування Державних актів на право власності на земельну ділянку,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області, Реєстраційної служби по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2, Відділ Держземагентства у Березівському районі Одеської області, про скасування рішень Новоселівської сільської ради від 22.01.1997 № 01 та від 16.12.2009 №582-V, визнання недійсними та скасування Державних актів на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок прийняття сільською радою оскаржуваних рішень позивача позбавлено права власності частини його земельної ділянки.

Постановою Березівського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані рішення Новоселівської сільської ради від 22.01.1997 № 01 та від 16.12.2009 №582-V. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є сусідами, проживають на АДРЕСА_2 відповідно, що розташовані на території Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області.

Відповідно до рішення виконкому Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 16.04.1997 №27 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок із господарськими будівлями, розташований під АДРЕСА_1 житловою площею 28,5 кв.м. і загальною площею 50,9 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,3491 га, що належить позивачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 20.05.1997 НОМЕР_1

На підставі рішень Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01 і від 16.12.2009 №582-V ОСОБА_4 видані два держаних акта на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га, та НОМЕР_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1543 га.

Вказуючи, що рішеннями Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01 і від 16.12.2009 №582-V його незаконно позбавлено права власності на частину земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Новоселівською сільською радою Березівського району Одеської області при прийнятті оскаржуваних рішень порушені порядок та процедура їх прийняття, що привело до порушень права позивача, як власника суміжної земельної ділянки.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

З матеріалів справи убачається, що предметом даного спору є законність рішення Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01, яким вирішено передати у приватну власність земельні ділянки, які раніше були надані у користування, зокрема: громадянці ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,28 га, та рішення Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 16.12.2009 №582-V, яким внесено зміни до рішення ради від 22.01.1997 №01 в частині площі та цільового призначення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4

За змістом позовної заяви, позивач, як на підставу для скасування оскаржуваних рішень, вказує на допущені порушення чинного законодавства при складанні технічної документації на спірну земельну ділянку та при оформленні третьою особою державних актів на право власності на спірну земельну ділянку.

Скасовуючи рішення Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01 і від 16.12.2009 №582-V ОСОБА_4, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на наявність порушень під час оформлення акту прийому-передачі межових знаків на зберігання по земельним ділянкам, а також в додатку до акту прийому передачі межових знаків на зберігання по земельним ділянкам (одна із стадій складення технічної документації), а саме: позивач не був вказаний як сумісний землекористувач в порушення пунктів 2, 6 розділу 2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43 (z0354-99) .

Також, суд першої інстанції вказав, що в порушення статті 198 Земельного кодексу України при складанні технічної документації по складанню Державних актів на ім'я ОСОБА_4 не було проведено геодезичного встановлення меж земельної ділянки, не були узгодженні межі земельної ділянки із суміжним землекористувачем, узгодження меж земельної ділянки відбулось лише за власним розсудом відповідача.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що всі доводи судів попередніх інстанцій щодо протиправності рішень Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01 і від 16.12.2009 №582-V стосуються процедури отримання ОСОБА_4 державних актів на право власності на спірну земельну ділянку.

Посилання судів попередніх інстанцій на порушення порядку складення технічної документації, як на підставу для скасування оскаржуваних рішень, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені правовідносини виникли вже після прийняття Новоселівською сільською радою Березівського району Одеської області оскаржуваних рішень.

Будь-яких інших доводів, які б свідчили про незаконність рішень Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01 і від 16.12.2009 №582-V позивачем не наведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено.

Крім того, вказуючи на порушення відповідачем процедури та порядку прийняття оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій не вказали з посиланням на норми законодавства в чому саме полягають порушення сільською радою процедури та порядку прийняття оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує на відсутність підстав для скасування рішення Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 22.01.1997 №01, яким вирішено передати у приватну власність земельні ділянки, які раніше були надані у користування, зокрема: громадянці ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,28 га, та рішення Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області від 16.12.2009 №582-V, яким внесено зміни до рішення ради від 22.01.1997 №01 в частині площі та цільового призначення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена позиція колегії Вищого адміністративного суду України також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 19 січня 2016 року у справі за позовом прокурора Сокирнянського району Чернівецької області в інтересах держави до Михалківської сільської ради Сокирнянського району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення.

Так, у вказаній справі, предметом якої було рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що висновок судів про те, що відповідач у спірних правовідносинах не здійснював владних управлінських функцій ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки у цих правовідносинах відповідач реалізував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності.

Одночасно з викладеним, колегія суддів, керуючись положеннями абзацу другого частини першої статті 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за можливе відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 21-397а14, відповідно до якої у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з частинами першою, десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у мотивувальній частині рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (v007p710-09) у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

У рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (v007p710-09) зазначено, що у Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Конституційним Судом України зазначено, що в Конституції України (254к/96-ВР) закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Згідно з вимогами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи з аналізу положень Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (v007p710-09) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що у випадку, якщо правовий акт органу місцевого самоврядування (у тому числі індивідуальної дії) суперечить актам законодавства і порушує права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку, чим презумується право на його оскарження.

Зазначена позиція суду також відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, зважаючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Березівського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Березівського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області, Реєстраційної служби по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2, Відділ Держземагентства у Березівському районі Одеської області про скасування рішень, визнання недійсними та скасування Державних актів на право власності на земельну ділянку - відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.