здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУ МВС), Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Харківське МУ ГУ МВС), третя особа: начальник ГУ МВС, про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового утримання, за касаційною скаргою представників відповідача на судові рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року,

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

скасувати накази ГУ МВС від 26 березня 2012 року № 372 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, від 24 квітня 2012 року № 63 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни;

зобов'язати ГУ МВС поновити на посаді дільничного інспектора міліції Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС, виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу з 1 червня 2012 року по 29 серпня 2014 року.

Вважав звільнення незаконним, оскільки воно відбулося без достатніх на те підстав та в порушенні порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 року, залишеною без змін Харківським апеляційним адміністративним судом від 22 грудня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовані накази начальника ГУ МВС від 26 березня 2012 року № 372 в частині накладення на ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, від 24 квітня 2012 року № 63 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_4 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС, зобов'язано нарахувати та виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 1 червня 2012 року по день винесення судового рішення у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . У решті в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представники відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Вказується на те, що позивач у період з 20.03.2012 року по 17.06.2014 року перебував в слідчому ізоляторі, тому цей час не може вважатися вимушеним прогулом, оскільки він перебував під вартою не з вини роботодавця.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційних скарг з урахуванням наступного.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначається Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (3460-15) (далі - Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (114-91-п) (далі - Положення), Інструкцією про порядок проведення службового розслідування в органах внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 6 грудня 1991 року № 552, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція)

Під проступком згідно статті 2 Дисциплінарного статуту розуміється невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування (частина перша статті 14 Дисциплінарного статуту).

При цьому, як зазначалося у пункті 5 Інструкції, особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, мала право:

15.1. Давати усні та письмові пояснення, заявляти клопотання, надавати докази стосовно обставин, що досліджувалися;

15.2.Заявляти відводи щодо працівника, який проводить службове розслідування, подавати скарги на його дії та рішення (заяви і скарги подаються керівнику, який призначив розслідування, або вищому за чином керівнику, який щодо цього приймає рішення, про що інформується заявник);

15.3. Знайомитися після закінчення службового розслідування із затвердженим висновком, а з дозволу керівника, який призначив службове розслідування, з матеріалами перевірки в частині, що його стосуються, якщо це не суперечить вимогам про збереження державної і службової таємниці.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, позивач при проведенні службового розслідування, яке проводилося відносно нього, був позбавлений можливістю скористатися наданим права. Зокрема, від нього не відбиралися пояснення, він не мав можливості надавати докази стосовно обставин, що досліджувалися.

Окрім того, при проведенні службового розслідування не дотримано й вимог, передбачених пунктами 10, 12, 17 Інструкції та статті 14 Дисциплінарного статуту, яка теж передбачає обов'язок перед накладенням дисциплінарного стягнення зажадання письмового пояснення від порушника.

Звільнення з органів внутрішніх справ є найсуворішим видом стягнення, тому при застосуванні такого заходу мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Як вірно зазначено судами, при визначенні виду стягнення за ті порушення, за які позивача притягнуто до відповідальності, зокрема за не належне ведення журналу обліку прийому громадян та паспорта дільниці, не проведення профілактичної роботу із раніше засудженими, перебування 20.03.2012 року на робочому місці у цивільному одязі, не враховано, що ОСОБА_4 за місцем роботи характеризувався позитивно, стягнень не мав, від вчиненого негативних наслідків не наступило.

З урахуванням наведених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про обґрунтованість позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Судами встановлено, що позивача належним чином і у встановлені строки з наказом про звільнення ознайомлено не було, тому він пропустив строки звернення до суду з поважних причин.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області відхилити, а судові рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.