Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ) до управління пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва (далі - УПФ) про скасування рішення за касаційною скаргою представника позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року,

У липні 2014 року ДПІ звернулося до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення УПФ від 16.06.2014 року № 359, № 360, № 361, № 362, № 363 про застосування фінансових санкцій за подання неправильної звітності на загальну суму 850 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено. Скасовано рішення про застосування фінансових санкцій.

Київський апеляційний адміністративний суд рішенням від 18 грудня 2014 року постанову окружного суду скасував та ухвалив нову про відмову в позові.

В касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вказується на те, що ДПІ звільнено від нарахування фінансових санкцій на підставі Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) .

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній до 1 січня 2011 року; ділі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страхувальників фінансових санкцій, зокрема штрафу за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-IV (1058-15) була виключена.

Проте, за правилами абзацу шостого пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (2464-17) на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що після набрання чинності Законом № 2464-VI (2464-17) за органами ПФУ збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена Верховним Судом України, в тому числі, у постанові від 31 березня 2015 року (справа № 21-77а15).

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, рішеннями УПФ від 16.06.2014 року № 359, № 360, № 361, № 362, № 363 застосовані фінансові санкції на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV (подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку за 2004-2008 роки).

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки УПФ при прийнятті рішень, які є предметом оскарження, діяло у відповідності до вимог, передбачених пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV, оскільки порушення допущені в період 2004-2008 років.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок апеляційного суду не спростовують і не дають підстав вважати судове рішення таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.