розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2015 р. у справі за його позовом до Артемівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов'язання провести індексацію грошової суми, -

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов'язання провести індексацію грошової суми та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2012 р. провадження у справі в частині стягнення моральної шкоди закрито.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р. позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р. скасовано рішення суду першої інстанції, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2015 р. скасовано постанову апеляційного суду та направлено справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.03.3015 р. скасовано постанову суду першої інстанції та залишено позов без розгляду.

З таким рішенням апеляційного суду не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлене апеляційним судом рішення та прийняти нове судове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини 3 статті 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 25.08.2005 р. № 267 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Наказом від 27.12.2006 р. № 457 о/с внесена часткова зміна до наказу від 25.08.2005 р. № 267 о/с щодо звільнення позивача за станом здоров'я.

Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2007 р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2008 р., відмовлено в задоволенні позову про стягнення одноразової грошової допомоги, надбавки до пенсії, грошової компенсації за відрядження, за невикористану відпустку, неотримане обмундирування та відшкодування моральної шкоди.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 12.05.2011р. скасовано рішення суду першої інстанції та змінено рішення апеляційного суду. Стягнуто з відповідача грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошову компенсацію за невикористану відпустку.

20.06.2011 р. відповідачем здійснено перерахунок позивачу визначеної постановою Вищого адміністративного суду України від 12.05.2011 р. суми грошової допомоги та компенсації.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72169,95 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено як місячний так і шестимісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 99 КАС України, з дня проведення з ним відповідачем фактичного розрахунку, який був здійснений 20.06.2011 р. на підставі рішення Вищого адміністративного суду від 12.05.2011 р. При цьому апеляційним судом дано оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску такого строку.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки передбачений статтею 99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду позивачем пропущено, поважних причин його пропуску не наведено, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що протягом 2012-2013 років він тривалий час перебував на лікуванні також є безпідставним і висновки апеляційного суду не спростовують, оскільки позивач надав докази лікування лише в період з 27.01.2012 р. по 16.02.2012 р., однак таке лікування позивач проходив уже після закінчення строку звернення до суду.

Інші документально підтверджені докази перебування на лікуванні позивачем не надано, а долучена до касаційної скарги довідка лікуючого лікаря не є належним доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Також до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України, якою передбачено можливість звернення до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки вимоги позивача пов'язані зі стягненням компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а не належної йому заробітної плати.

В той же час апеляційним судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин передбачений статтею 99 КАС України місячний строк звернення до суду, оскільки вимоги позивача не пов'язані з його звільненням з публічної служби, а лише із виплатою коштів за затримку розрахунку при звільненні, однак неправильне застосування норм процесуального права в цій частині не призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційним судом правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2015 р. у даній справі - без змін.

ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .