за позовом ОСОБА_2 до Костопільської районної державної адміністрації (далі - Костопільської РДА), Костопільського районного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді (далі - Центр) про поновлення на роботі та стягнення коштів,

за касаційною скаргою Костопільського районного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року,

У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила: поновити її на посаді директора Костопільського районного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді з поновленням спеціального стажу державного службовця з дня звільнення; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2008 року по день винесення рішення з перерахунком індексації; стягнути поштові витрати в розмірі 13 грн 86 коп; стягнути витрати на бланк трудової книжки в розмірі 10 грн; стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року, відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2013 року (К-38999/10) рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Костопільського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2008 року по 1 квітня 2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що розпорядженням голови Костопільської РДА від 15 липня 2008 року № 339 позивача звільнено з посади директора Костопільського районного центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року у справі № 2а-5364/08/1770 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Костопільської РДА щодо невидачі позивачу під час звільнення з посади директора Костопільського районного центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді належно оформленої трудової книжки або належним чином оформлений її дублікат. Зобов'язано Костопільську РДА видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку або належним чином оформлений її дублікат. Зобов'язано Костопільську РДА зробити запис в трудовій книжці позивача або її дублікаті, згідно якого днем звільнення позивача з посади директора Костопільського районного центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді є день видачі позивачу трудової книжки або належним чином оформленого дубліката. Стягнуто з Костопільської РДА на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2008 року по 24 березня 2009 року, в розмірі 12 532 грн 12 коп, моральну шкоду в розмірі 1000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2013 року (К/9991/34691/11) касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволенння, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2011 року залишено без змін.

Колегія суддів, погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову та виходила з того, що місцем роботи позивача був Костопільський районний центр соціальних служб для сімей, дітей та молоді, на посаді директора якого вона працювала і там же отримувала заробітну плату. Оскільки, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладено на керівника Костопільського районного центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді, а тому позовні вимоги до Костопільської РДА є безпідставними.

Судами також встановлено, що у жовтні 2008 року представником відповідача в судовому засіданні було видано дублікат трудової книжки, але вона не містила всіх відомостей про перебування позивача на відповідних посадах, тому трудова книжка була повернута відповідачу в судовому засіданні.

Костопільська РДА листом від 1 квітня 2009 року № 01-1137/07 повідомила ОСОБА_2 про можливість отримання дублікату трудової книжки у відділі організаційно-кадрової роботи апарату Костопільської РДА.

Позивач подала заяву від 1 квітня 2009 року на ім'я директора Центру, в якій просила визнати недійсною її заяву про звільнення на підставі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2009 року.

Центр листом від 3 серпня 2009 року № 266 повідомив ОСОБА_2 про можливість отримання трудової книжки або надати письмову згоду на відправлення дубліката трудової книжки поштою.

Позивач надіслала на адресу Центру відповідь від 6 серпня 2009 року, в якій вказала, що трудову книжку має надати лише головний спеціаліст відділу організаційно-кадрової роботи Костопільської РДА, а не представник Центру.

Центр листом від 10 серпня 2009 року № 275 повідомив Костопільську РДА про відмову ОСОБА_2 в отриманні дублікату трудової книжки.

Крім того, судами встановлено, що під час розгляду справи 2 грудня 2013 року, представником Центру було надано дублікат трудової книжки, проте, позивач ознайомившись з нею та погодившись, що в трудовій книжці здійснені всі записи, відмовилась від її отримання.

Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2008 року по 1 квітня 2009 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з 1 квітня 2009 року позивач була повідомлена про наявність дубліката трудової книжки, мала право та можливість її отримати, проте відмовилась від отримання. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано відповідних доказів наявності такої шкоди.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" (301-93-п) трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Як передбачено пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (z0110-93) (далі - Інструкція) в разі, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

У зв'язку з цим суди прийшли до обґрунтованого висновку, що Центром не дотримані вимоги КЗпП України (322-08) , Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо обов'язку видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Таким чином, період з моменту звільнення позивача є вимушеним прогулом, викликаним затримкою видачі йому трудової книжки, який підлягає оплаті роботодавцем.

Проте, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з 16 липня 2008 року по 1 квітня 2009 року, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що кінцеву дату стягнення необхідно обраховувати з моменту направлення позивачу Костопільською РДА листа від 1 квітня 2009 року № 01-1137/07 щодо можливості отримання дублікату трудової книжки, а не з моменту відмови позивача від її отримання.

Судами попередніх інстанцій не досліджено наявний в матеріалах справи акт від 6 квітня 2009 року про відмову ОСОБА_2 від отримання дублікату трудової книжки, що має суттєве значення для вирішення спору.

Крім того, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2008 року по 1 квітня 2009 року, суди попередніх інстанцій не врахували, що механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки видачі трудової книжки, має визначити розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Суди попередніх інстанцій зазначені положення Порядку не застосували, а тому ухвалені ними судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

Крім того, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті не розглянув усіх заявлених позивачем позовних вимог та не зазначив з яких підстав відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила поновити її на посаді директора Костопільського районного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді з поновленням спеціального стажу державного службовця з дня звільнення; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2008 року по день винесення рішення з перерахунком індексації; стягнути поштові витрати в розмірі 13 грн 86 коп; стягнути витрати на бланк трудової книжки в розмірі 10 грн; стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Проте, судом першої інстанції було розглянуто лише вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та щодо стягнення моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції зазначених помилок не виправив.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суди обох інстанцій не звернули увагу на всі пред'явлені позивачем позовні вимоги, не врахували усі дійсні обставини справи та не надали їм належної правової оцінки.

Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220-1, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Костопільського районного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.