Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Маслія В.І.,

Суддів: Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, треті особи Православний приход (Релігійна громада) Свято-Іоанно-Предтеченської церкви, відділ Держземагенства України у м. Білгород-Дністровському Одеської області, управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської області державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області і визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою,

13 березня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, треті особи Православний приход (Релігійна громада) Свято-Іоанно-Предтеченської церкви, відділ Держземагенства України у м. Білгород-Дністровському Одеської області та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області № 174-ХХІІІ від 26.03.1999 року "Про затвердження актів інвентаризації земельних ділянок, що заняті підприємствами, установами та організаціями на території м. Білгород-Дністровського" та державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 07 червня 2000 року, виданого Православному приходу (релігійній громаді) Свято-Іоанно-Предтеченської церкви на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,46 га, по АДРЕСА_1

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою закрито. Роз'яснено позивачу його право звернутись з позовом до суду в порядку цивільного судочинства. Позов в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права просить їх скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Приймаючи оскаржувані судові рішення суд першої інстанції, з доводами якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що частина позовних вимог є цивільно-правовими правовідносинами, стосуються визнання недійсним державного акту (правовстановлюючого документу) на право постійного користування земельною ділянкою, врегульовані нормами ЦК України (435-15) , та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Стосовно решти позовних вимог, то суди дійшли висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до змісту статті 126 Земельного кодексу України, статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" видача державного акт здійснюється з метою посвідчення державної реєстрації права власності на землю, яке вже виникло.

Враховуючи, що державний акт на право власності на земельну ділянку не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку, а тому не породжує правовідносини що можуть бути предметом адміністративного спору, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, щодо закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, слід зазначити наступне.

Згідно із ч.ч. 1 - 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску цих строків встановлені ст. 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Така редакція цієї статті характеризує її як норму процесуального права.

Отже, аналіз наведеної вище редакції ч. 1 ст. 100 КАС дає підстави вважати, що суд має можливість самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду обмежено ст. 99 КАС України. З урахуванням положень цієї статті належним способом захисту порушеного права є, зокрема, звернення до суду з даними позовом в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України.

Відповідно до матеріалів справи, предметом зазначеного позову є зокрема правомірність прийняття відповідачем рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 26 березня 1999 року № 174-ХХІІІ.

До суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернулась у 2005 році з іншим позовом.

В обґрунтування клопотання щодо пропущення строку позивач посилається на те, що про існування зазначеного рішення їй стало відомо лише у липні 2005 року після отримання відповіді з виконкому.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 10 серпня 2002 року позивач стала власницею 29/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Згідно нотаріально посвідченого договору міни від 04 листопада 2003 року позивач стала власницею 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1

Тобто, про порушення вказаним рішенням своїх прав позивач повинна була дізнатися при набутті права власності на 29/100 частин житлового будинку, тобто в серпні 2002 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій щодо відсутності поважних причин пропуску строку на звернення з даним позовом, та застосуванням до спірних правовідносин наслідків, встановлених ст. 100 КАС України

Відповідно до частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій не допустили порушень норм процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.