за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська Луганської області (далі - Управління) на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 25 березня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дій Управління щодо нарахування винагороди за вислугу років в меншому розмірі (30%), ніж фактично нараховувалась, та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця з 1 лютого 2008 року, з врахуванням фактично нарахованих та виплачених сум, за довідками Державної податкової адміністрації в Луганській області про складові заробітної плати від 6 березня 2008 року № 4672/05-0133, враховуючи 40% винагороди за вислугу років відповідно довідки від 12 грудня 2012 року № 19508/05-061.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 25 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління щодо нарахування ОСОБА_2 в меншому розмірі (30%), ніж фактично нараховувалась 40% винагороди за вислугу років, з якої сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зобов'язано Управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 призначеної їй пенсії державного службовця з 1 лютого 2008 року з урахуванням фактично нарахованих та виплачених сум за довідками ДПА в Луганській області про складові заробітної плати від 6 березня 2008 року за № 4672/05-0133 та враховуючи надбавку за вислугу років в розмірі 40 % відповідно до довідки від 12 грудня 2012 року № 19508/05-061.

У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 грудня 2001 року ОСОБА_2 призначено пенсію відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" (3723-12) .

Наказом Державної податкової адміністрації в Луганській області від 23 квітня 1998 року № 232 позивачу з 1 квітня 1998 року встановлено 40% надбавки за вислугу років.

18 грудня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Управління з заявою про проведення перерахунку пенсії державного службовця з 1 лютого 2008 року за довідками ДПА в Луганській області від 6 березня 2008 року № 4672/05-0133 та від 12 грудня 2012 року за № 19508/05-061, в якій вказано 40 % надбавки за вислугу років.

Відповідач листом від 27 грудня 2012 року № 52/Б-15 відмовив позивачу у перерахунку пенсії.

Статтею 37-1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" від 31 травня 2000 року № 865 (865-2000-п) встановлено, що посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років при призначенні пенсії відповідно до законів, зазначених у пункті 1 цієї постанови (у пункті 1 постанови зазначений Закон України "Про державну службу" (3723-12) ), враховуються в розмірах, що виплачуються на день звільнення з роботи, що дає право на відповідний вид пенсії.

Пунктом 6 цієї постанови визначено, що у всіх випадках призначення (перерахунку) пенсій заробіток для обчислення пенсії не може перевищувати сум заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, на момент призначення (перерахунку) пенсій. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 (1013-97-п) затверджено Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання (чинного, на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до положень якого винагорода за вислугу років виплачується посадовим особам органів державної податкової служби залежно від стажу роботи і обчислюється у відсотках, виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання. Нарахування та виплата винагороди за вислугу років провадяться щомісяця за фактично відпрацьований час у межах встановленого фонду оплати праці.

Винагорода за вислугу років враховується при обчисленні середнього заробітку, що зберігається за посадовою особою відповідно до законодавства.

Абзацом 3 зазначеної постанови встановлено, що витрати на виплату винагороди за вислугу років здійснювати у межах фонду оплати праці передбаченого органам державної податкової служби в Державному бюджеті України.

Таким чином, з наведеного вбачається, що винагорода за вислугу років, встановлена посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, є частиною заробітної плати зазначених посадових осіб, виплачується за рахунок та у межах фонду оплати праці, передбаченого органам державної податкової служби в Державному бюджеті України, враховується при обчисленні середнього заробітку, що зберігається за посадовою особою відповідно до законодавства, на неї нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому повинна враховуватись при обчисленні розміру пенсії державного службовця у розмірах, що виплачуються на день звільнення посадової особи з роботи, що дає право на відповідний вид пенсії, у даному випадку пенсію державного службовця.

Правильно вирішивши справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на пропущення позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з штампом вхідної кореспонденції ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом 18 січня 2013 року, в якому просила визнати неправомірними та протиправними дії Управління з 1 лютого 2008 року.

Позивач пропустила строк звернення до суду та не заявила клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суд.

Частинами першою та другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

В порушення вказаної норми питання дотримання позивачем строку звернення до суду судом першої інстанції не було вирішено.

При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та вирішенні питання про дотримання чи порушення позивачем цього строку, судам насамперед слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а якщо строк пропущено, то наскільки і з яких причин.

Судами попередніх інстанцій ці питання не досліджено та не наведено відповідних мотивів у судових рішеннях.

Частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам слід врахувати наведене, вирішити питання, пов'язане зі строком звернення до суду, та в залежності від встановленого розв'язати спір із застосуванням норм матеріального права, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська Луганської області задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 25 березня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.