Головуючого судді - Черпіцької Л.Т. Суддів -Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 напостанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року у справі № 2а-89/11 за позовом ОСОБА_1 до Косівсько-Полянської сільської ради треті особи 1. Управління Держкомзему у м. Рахові та Рахівському районі 2. ОСОБА_2 про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

ОСОБА_1. звернулася з позовом, у якому просила:

- скасувати рішення Косівсько-Полянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 24 від 12.12.2010 р. у частині внесення змін до рішення № 272 від 14.08.2009 р. щодо надання позивачу в оренду терміном на три роки земельної ділянки площею 0,05 га для обслуговування будівлі плівочного цеху згідно договору купівлі-продажу ВМС № 889846 від 08.04.2009 р., що знаходиться на території підсобних промислів колишнього колгоспу;

- зобов'язати відповідача на черговій сесії розглянути заяву ОСОБА_1. щодо надання їй в оренду на три роки земельної ділянки площею 0,1412 га для обслуговування будівлі плівочного цеху згідно договору купівлі-продажу ВМС № 889846 від 08.04.2009 р., що знаходиться на території підсобних промислів колишнього колгоспу.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона звернулась до Косівсько-Полянської сільської ради з проханням надати в оренду земельну ділянку необхідну для обслуговування будівлі плівочного цеху, який належить їй на підставі договору купівлі-продажу. В поданій заяві від 13.07.2009 р. нею не було вказано розмір земельної ділянки, оскільки не було проведено її фактичний обмір. Рішення Косівсько-Полянської сільської ради № 272 від 14.08.2009 р. їй надано в оренду терміном на три роки земельну ділянку для обслуговування будівлі плівочного цеху на основі договору купівлі-продажу ВМС № 889846 від 08.04.2009 р., що знаходиться на території підсобних промислів колишнього колгоспу без зазначення площі земельної ділянки. Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду визначена площа земельної ділянки в розмірі 0,1412 га. Однак, відповідачем прийнято рішення № 24 від 12.12.2010 р., яким внесено зміни до рішення № 272 від 14.08.2009 р. та надано ОСОБА_1. в оренду терміном на три роки земельну ділянку площею 0,05 га. замість необхідних 0,1412 га.

Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2011 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно рішення Косівсько-Полянської сільської ради Рахівського району Закарпатської обл. № 272 від 14.08.2009 р. ОСОБА_1. надано в оренду терміном на три роки земельну ділянку для обслуговування будівлі плівочного цеху на основі договору купівлі-продажу ВМС № 889846 від 08.04.2009 р., що знаходиться на території підсобних промислів колишнього колгоспу.

За результатами протесту прокурора Рахівського району Закарпатської обл. відповідачем прийнято рішення № 24 від 12.12.2010 р., яким внесено зміни до рішення № 272 від 14.08.2009 р. та надано ОСОБА_1. в оренду терміном на три роки земельну ділянку площею 0,05 га для обслуговування будівлі плівочного цеху на основі договору купівлі-продажу ВМС № 889846 від 08.04.2009 р., що знаходиться на території підсобних промислів колишнього колгоспу

Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду. Зокрема, позивач посилається на неврахування відповідачем під час винесення спірного рішення розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, в якому визначена оптимальна площа землі - 0,1412 га.

Розглядаючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірним рішення жодні права позивача не порушені, оскільки їй для обслуговування будівлі цеху передана в оренду відповідна земельна ділянка.

Однак колегія суддів вважає передчасними висновки судів, враховуючи наступне.

Порядок надання земельних ділянок у постійне користування чи оренду юридичним особам визначено Земельним Кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 2010 рік) укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на 2010 рік) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: - затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); - надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Аналізуючи зазначені вище положення колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанції розглядаючи справу так і не було зроблено висновок щодо відповідності оскаржуваного рішення зазначеним вище положенням Земельного Кодексу України (2768-14) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Також, як вбачається з оскаржуваного рішення Косівсько-Полянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 24 від 12.12.2010р., останнє прийнято на підставі протесту прокурора Рахівського району. Однак в матеріалах справи зазначений протест відсутній.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що право позивача не порушене, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (п. 8 ст. 3 КАС України).

Згідно зі ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Також, згідно зі статтею 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України та ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності законам України визнаються незаконними у судовому порядку

При цьому ч. 1 ст. 6 КАС України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи публічно-правовий спір, суди повинні встановити, в чому полягає порушення прав позивача оскаржуваним актом.

Тобто, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Крім того, судами попередніх інстанцій не було враховано наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 144 Конституції України визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України (Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (v007p710-09) ).

Статтею ж 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у пункті 5 Рішення N 7-рп/2009 (v007p710-09) Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин я заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, лише органи місцевого самоврядування не можуть самостійно скасовувати власні рішення після їх виконання. Інші ж суб'єкти, у тому числі і орган місцевого самоврядування та прокуратура, можуть звернутись з відповідним позовом до суду про скасування акту органу місцевого самоврядування, з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Слід також зазначити, що вирішуючи питання про законність або незаконність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, судам належало зробити висновки на відповідність цього рішення приписам ч.3 ст. 2 КАС України.

Згідно ч. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підставами для визнання рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою визнання рішення недійсним (нечинним) є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення судів вимогам ст. 159 КАС України не відповідають. Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій. Відповідно до приписів ст. 220 КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справу суду належить врахувати недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.