Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 20 травня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Орджонікідзевького районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 жовтня 2009 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

м. Маріуполя Донецької області, судимого

29 грудня 2008 року за ч. 1 ст. 190 КК України

до штрафу у розмірі 510 грн.,

засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки обмеження волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов’язків, передбачених ч.ч. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 27 травня 2008 року у м. Маріуполі, будучи особою, раніше судимою за вчинення шахрайства, шляхом обману та зловживання довірою, під приводом тимчасового користування, за згодою потерпілого, заволодів мобільним телефоном "Sony Ericsson K800i" раніше знайомого ОСОБА_2 вартістю 1 300 грн. та зник з місця злочину.

14 червня 2008 року у м. Маріуполі ОСОБА_1 будучи особою, раніше судимою за вчинення шахрайства, шляхом обману та зловживання довірою, за згодою потерпілого, заволодів мобільним телефоном "Sony Ericsson K750i" раніше знайомого ОСОБА_2 вартістю 1 399 грн. та зник з місця злочину.

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставне, на його думку, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що суд неправильно вказав на рецидив злочинів як на обтяжуючу обставину, оскільки повторність врахована як кваліфікуюча ознака. Просить скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що у задоволенні подання слід відмовити.

Як видно з вироку, суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, обставини справи та дані про особу засудженого, зокрема, те, що він визнав вину та щиро розкаявся у вчиненому, зобов’язується найближчим часом працевлаштуватися та відшкодувати шкоду, тяжких наслідків не настало. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що прокурор, який брав участь у розгляді справи судом, вважав, що ОСОБА_1 слід звільнити від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а потерпілий не наполягав на суворій мірі покарання (а.с. 80).

Тому суд, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Доводи у касаційному поданні про те, що суд при призначенні покарання неправильно врахував рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання, оскільки ця обтяжуюча обставина - повторність вже врахована як кваліфікуюча ознака, є необґрунтованими. Суд фактично вказав у вироку, що ОСОБА_1 раніше судимий за вчинення аналогічного злочину, тобто зазначене є даними, що характеризують особу засудженого, які обов’язково враховуються при призначенні покарання.

Даних, які б свідчили, що у справі щодо ОСОБА_1 неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, не виявлено.

Отже, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання прокурора відмовити.