Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області на вирок Старобільського районного суду Луганської області від 14 квітня 2009 року.

Цим вироком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Новопсков Луганської області, громадянина України, не судимого, –

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він 30 січня 2009 року близько 22 години 30 хвилин у районі будинку № 10 на вул. Леніна у м. Старобільську Луганської області, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем НОМЕР_1, вчинив зіткнення з велосипедом "Аіст", що рухався у попутному напрямку під керуванням ОСОБА_6, який, на порушення п.п. 6.2, 6.3, 6.7 "а", 19.1 "б", 31.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не відмовився від руху на велосипеді не обладнаному світлоповертачами та освітленням.

Вчинивши дорожньо-транспортну пригоду, ОСОБА_5, усвідомлюючи, що життя і здоров’я велосипедиста знаходиться в небезпеці, зник з місця пригоди.

Унаслідок зіткнення велосипедист ОСОБА_6 був смертельно травмований.

Своїм діями ОСОБА_5 порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , що перебуває у прямому причинному зв’язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та з наслідками, які настали.

Не виконання велосипедистом ОСОБА_6 вимог п. 6.7 "а" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) перебували у причинному зв’язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд на порушення вимог ст. 334 КПК України, фактично не виклав у вироку формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 135 КК України, визнане судом доведеним. Крім того вказує на те, що суд, звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не дав належної оцінки тяжкості вчинених ним злочинів, те, що від його дій настали тяжкі наслідки – смерть потерпілого, злочини були вчинені у стані алкогольного сп’яніння, а тому призначив засудженому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, і є явно несправедливим унаслідок м'якості. Також указує, що суд, звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не вказав, від якого основного чи і від додаткового покарання він звільнений, тобто, на думку прокурора, звільнив його і від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав, що касаційне подання підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню таких підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини злочину і дослідивши докази в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого, та залишенні потерпілого в небезпеці, що не оспорюється в касаційному поданні, як і правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Посилання у касаційному поданні на те, що суд, всупереч вимогам ст. 334 КПК України, у мотивувальній частині вироку не виклав обвинувачення, визнане судом доведеним за ч. 1 ст. 135 КК України, є безпідставними, оскільки, як убачається з мотивувальної частини вироку, суд вказав, що після вчинення наїзду на потерпілого, ОСОБА_5, усвідомлюючи, що життя та здоров'я потерпілого знаходиться у небезпеці, з місця вчинення злочину втік.

Колегія суддів вважає, що суд не допустив порушень кримінального закону, яке тягне за собою скасування вироку, і при призначенні покарання засудженому, зокрема, при звільненні ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При вирішенні цього питання судом у відповідності до вимог ст. 75 КК України враховані ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, з яких убачається, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні батьків пенсійного віку, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне повне відшкодування потерпілій завданих збитків.

Крім того, судом було враховане і те, що потерпілим також було допущене порушення Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , яке знаходиться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Також суд врахував і позицію потерпілої, яка не ставила питання про призначення ОСОБА_5 суворого покарання, а також позицію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і просив суд застосувати ст. 75 КК України.

За таких обставин, висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування покарання є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_5 покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, безпідставно звільнив його і від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Згідно зі ст. 77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Зазначене свідчить, що засуджена особа згідно зі ст. 75 КК України підлягає звільненню тільки від основного, а не додаткового покарання, яке відповідно до ст. 77 КК України, має виконуватися самостійно.

У разі, якщо у прокурора чи інших осіб по даній справі є сумніви щодо реального виконання додаткового покарання при застосуванні ст. 75 КК України, такі сумніви мають бути усунуті судом у порядку виконання вироку відповідно до ст. 409 КПК України.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту листа Кримінально-виконавчої інспекції Старобільського району Луганської області, вирок щодо ОСОБА_5 прийнятий до виконання як у частині звільнення його від відбування основного покарання, так і в частині призначеного йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на 3 роки (а. с. 215).

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційного подання щодо неправильного застосування судом кримінального закону та істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Луганської області залишити без задоволення, а вирок Старобільського районного суду Луганської області від 14 квітня 2009 року щодо ОСОБА_5 – б е з з м і н и.