Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 18 березня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 і його захисника – адвоката ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості,

за п. п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України на довічне позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 22 квітня 2009 року дома, по АДРЕСА_1 під час застілля зі свою співмешканкою ОСОБА_7 у сварці побив її малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Як тільки потерпіла заступилась за свого сина, ОСОБА_5 схопив ножа і з метою позбавлення життя обох потерпілих, з особливою жорстокістю почергово не менше ніж сімома ударами, у присутності малолітнього, вбив ОСОБА_7 і тут же не менше ніж сімнадцятьма ударами ножа позбавив життя малолітнього Станіслава.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_5 просить змінити вирок, виключити з нього рішення суду про кваліфікацію його дій за ознакою п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України - умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю та пом’якшити покарання. Не заперечує, що він позбавив життя обох потерпілих. Стверджує, що вчиняв ці діяння без особливої жорстокості і не розумів, що робив.

Адвокат ОСОБА_9 у своїй касаційній скарзі ставить питання про зміну вироку, виключення з нього ознаки особливої жорстокості і пом’якшення покарання. Зазначає, що підзахисний не усвідомлював своїх дій щодо заподіяння особливих страждань потерпілим, а самі по собі численні удари ножем не можуть бути підставами для кваліфікації дій засудженого за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ засудженого ОСОБА_5, який підтримав доводи касаційних скарг, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційних скарг і залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні умисного вбивства малолітньої дитини та її матері відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами, є обгрунтованими і в касаційних скаргах фактично не оспорюються.

Твердження ОСОБА_5 про те, що він учинив зазначені вбивства без особливої жорстокості є безпідставними.

На стадії досудового слідства і в судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 незмінно стверджував, що життя своєї співмешканки та її малолітнього сина ОСОБА_8 позбавив він. У той день він повернувся додому напідпитку. Під час застілля виникла чергова сварка із-за малолітнього Станіслава. Оскільки син співмешканки не слухався, то цього разу він побив його кулаками так, що той впав на підлогу закривавлений. Співмешканка стала на захист свого сина, підхопила його і завела до ванної кімнати. Конфлікт розгорівся. Він схопив ножа, наздогнав потерпілих, вибрав зручну позицію, впершись ногою в ванну, і почергово почав наносити їм удари. Спочатку бив ножем співмешканку, а малолітній у цей момент був поряд, кричав і хапав маму руками. Удари ножем малолітньому теж наносив, куди бачив. Закривавлених потерпілих залишив на підлозі. Ніж поклав на місце. Після цього зателефонував матері потерпілої і повідомив, що він убив її дочку й онука.

Зазначені показання збігаються з даними, що містяться у протоколі огляду квартири засудженого, де було виявлено тіла потерпілих ОСОБА_7 і її малолітнього сина ОСОБА_8 із ножовими пораненнями.

Судово-медичною експертизою встановлено, що в потерпілої ОСОБА_7 виявлено сім, а в її малолітнього сина ОСОБА_8 – сімнадцять колото-різаних ран, у тому числі проникаючі рани грудей і живота, які знаходяться в прямому причинному зв’язку з їх смертю. Ці рани заподіяні потерпілим ножем, який було вилучено на місці події і долучено до матеріалів справи в якості речового доказу.

У справі встановлено, що ОСОБА_5 наносив удари ножем обом потерпілим із значною силою, у життєво важливі органи і наносив такі удари доти, поки потерпілі не припинили подавати ознаки життя, суд прийняв обгрунтоване рішення про те, що засуджений діяв з умислом на позбавлення життя обох потерпілих.

Даних про те, що засуджений не усвідомлював своїх дій, коли наносив удари ножем потерпілим, безпідставні. Експертним дослідженням, на яке послався суд у вироку, підтверджено, що ОСОБА_5 в момент вчинення зазначених злочинів усвідомлював свої дії і керував ними.

Ставити під сумнів зазначені висновки експерта суд підстав не мав.

Питання психічного ставлення ОСОБА_5 до того, що він спричинив своїми діями особливі страждання потерпілим досліджено належно.

Підстав для виключення з вироку ознаки особливої жорстокості не встановлено, оскільки ОСОБА_5, вчиняючи зазначені злочинні дії щодо потерпілих ОСОБА_7 і малолітнього Станіслава, тобто умисне вбивство матері у присутності її малолітнього сина, усвідомлював, що тим самим такими діями він спричиняє їм особливі фізичні страждання.

За таких обставин та враховуючи показання потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які змістовно наведені у вироку, суд правильно кваліфікував злочинні діяння засудженого за п. п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України. Це рішення суду у колегії суддів сумнівів не викликає.

Щодо призначеного покарання ОСОБА_5, то воно в повній мірі відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, установлених у справі даним про особу засудженого й обставинам, що обтяжують покарання.

Під час досудового слідства і розгляду справи в суді положення КПК України (1001-05) було дотримано, даних про упередженість органів досудового слідства чи суду щодо ОСОБА_5 не виявлено.

Підстав для зміни чи скасування вироку немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційні карги засудженого ОСОБА_5 і його захисника – адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.