Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 16 березня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 та засудженої ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2009 року,

вироком Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2008 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянку України, раніше судиму – 18 квітня 2007 року за ч. 1 ст. 309 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік,

засуджено за: ч. 2 ст. 307 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна; ч. 2 ст. 317 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено покарання – 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Згідно зі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_6 призначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь експертної установи судові витрати в розмірі 451 гривню 21 копійку за проведення експертизи.

Задовольняючи апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд Дніпропетровської області своїм вироком від 21 жовтня 2009 року скасував вирок місцевого суду в частині кваліфікації за ч. 2 ст. 307 КК України та призначення покарання за цей злочин і постановив новий, яким визнав ОСОБА_6 винною в незаконному виготовленні, зберіганні з метою збуту, а також у збуті особливо небезпечної психотропної речовини, вчиненому особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, тобто у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України і призначив покарання – позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої. Цим же вироком виключив з вироку місцевого суду рішення про призначення ОСОБА_6 за злочин, передбачений ч. 2 ст. 317 КК України, додаткового покарання конфіскацію майна й ухвалив уважати її засудженою за цей злочин до позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, визначив покарання – позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої, та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків призначив остаточне покарання – позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої. У решті вирок залишено без зміни.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винною в тому, що вона 11 січня 2008 року в денний час у себе вдома в квартирі № 142 будинку № 19 на вулиці Подбельського в місті Кривому Розі Дніпропетровської області з метою збуту кустарним способом незаконно виготовила невстановлену кількість психотропної речовини – препарат з ефедрину, і зберігала там. Того ж дня й у тому ж помешканні приблизно о 17 годині 30 хвилин ОСОБА_6 як особа, що раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, в медичному шприці збула ОСОБА_7 частину цього препарату в кількості 2,0 мл, а решту продовжувала зберігати.

Зранку наступного дня ОСОБА_6 у себе вдома з метою збуту кустарним способом незаконно виготовила 11,5 мл психотропної речовини – препарат з ефедрину, й стала зберігати в своїй квартирі. Приблизно о 12-ій годині того ж дня в своєму помешканні ОСОБА_6 як особа, що раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, в медичному шприці збула ОСОБА_8 частину цього препарату в кількості 2,0 мл, а решту продовжувала зберігати.

У дні збуту ОСОБА_6 надала ОСОБА_7 та повторно ОСОБА_8 приміщення своєї квартири для того, щоб кожна з них ввела собі в організм частину психотропної речовини – 1,0 мл, яку вона їм перед тим збула.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 зазначила, що вирок апеляційного суду ґрунтується на сумнівних доказах. Вважає, що суд неправильно застосував до засудженої конфіскацію майна та не врахував даних, що пом’якшують покарання, а тому визначив невиправдано суворе покарання. Просить перекваліфікувати дії ОСОБА_6 на ч. 2 ст. 309 КК України та звільнити її від відбування покарання за цей злочин з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Також просить виключити з вироку рішення про конфіскацію майна.

Засуджена ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просить кваліфікувати її дії за статтею, яка передбачає відповідальність за незаконні дії з психотропними речовинами, вчиненим без мети збуту, та призначити їй покарання, не пов’язане з ізоляцією від суспільства. Вважає, що вирок ґрунтується на сфальшованих доказах, а також не містить посилань на докази, які б безсумнівно доводили її винність в інкримінованих їй злочинах.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Кривов’яза Я.І. про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В якості аргументів незаконності вироку захисник ОСОБА_5 послалася на те, що суд в основу обвинувального вироку поклав показання свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які є сумнівними через те, що були висловлені особами, що вживають психотропні речовини.

Проте з такою аргументацією не можна погодитися. У матеріалах справи немає медичних чи документальних даних, які б свідчили, що названі свідки, через схильність до психотропних речовин, адекватно не сприймали навколишню обстановку або не розуміли значення дій, вчинених ними чи щодо них.

Не свідчить про їх нездатність реально відтворити обставини, учасниками яких вони були, й аналіз їхніх показань. Упродовж досудового слідства та судового розгляду справи ОСОБА_7 і ОСОБА_8 незмінно та послідовно розказували, як за обставин, зазначених у вироку, вони придбали у ОСОБА_6 психотропну речовину, а після того з дозволу остатньої в її квартирі ввели собі в організм частину тієї речовини.

Крім того, мотивуючи обвинувачення, суд послався на інші докази, що є в справі, які в сукупності з показаннями ОСОБА_7 і ОСОБА_8 доводять винність ОСОБА_6 у злочинах та водночас переконують у достовірності показань названих свідків.

Зокрема, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 повідомили, що були присутніми, коли відповідно в ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вилучалися медичні шприци, наполовину наповнені прозорою рідиною, і аналогічно до показань останніх розповіли, за яких обставини ОСОБА_6 збувала психотропну речовину та надавала своє житло для вживання тієї речовини.

Згідно із протоколом у ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були вилучені медичні шприци з прозорою рідиною, яка за даними судово-хімічної експертизи належить до психотропних речовин – кустарно виготовленого препарату з ефедрину (т. 1 а. с. 11,13).

Те, що ОСОБА_6 надала свою квартиру для вживання психотропної речовини, свідчать дані судово-наркологічної експертизи, проведеної відразу після затримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про виявлення в організмах останніх характерних ознак вживання тієї речовини, а на тілі ОСОБА_8, крім того, – свіжих слідів від ін’єкції (т.1 а. с. 68, 69).

Про те, що ОСОБА_6 виготовляла та зберігала психотропну речовину з метою збуту й збула її, вказують дані виявлення в її квартирі такої ж речовини, яка за складом і походженням однорідна з речовиною, вилученою в ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 8-9, 80-84).

Наведені докази взаємодоповнюють один одного й у сукупності відтворюють картину злочину. Вони не містять неточностей чи суперечностей, які б викликали сумніви в їх об’єктивності та достовірності. У зв’язку з цим твердження засудженої про фальшування доказів є безпідставними.

У взаємозв’язку із наведеним не впливає на обґрунтованість вироку й посилання засудженої на відсутність у справі відбитків пальців її рук на знаряддях чи предметах злочину, а також даних фіксування фактів збуту в рамках проведення оперативно-розшукової справи, оскільки відсутність цих даних не заперечує достатності та необхідності доказів, які суд поклав в основу обвинувачення.

Кваліфікація злочинів за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України є правильною.

Призначаючи покарання, суд врахував, що ОСОБА_6 вчинила два посягання, які згідно зі ст. 12 КК України, відносять до категорії тяжких злочинів. В її особі правильно відзначив, що вона раніше судима за незаконні дії з наркотичними засобами, новий злочин вчинила під час іспитового строку. Має схильність до аналогічних правопорушень, оскільки в минулому неодноразово була засуджена (згідно зі ст. 89 КК України судимості погашені) за незаконні дії з наркотиками.

За місцем проживання її фактично не змогли охарактеризувати. Ніде не працює, неповнолітніх дітей на утриманні не має.

За таких обставин та за відсутності даних, які пом’якшують покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, тому в межах санкції статей звинувачення, більш наближено до мінімальної межі, обрав покарання, пов’язане з позбавленням волі.

Наведені в касаційній скарзі доводи не впливають на ступінь суспільної небезпечності діянь та особу засудженої настільки, щоб звільнити її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Через це доводи про призначення невиправдано суворого покарання є необґрунтованими.

Суд, коли мотивував призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна за злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України, врахував характер цього діяння, корисливу спрямованість умислу засудженої та санкцію частини даної статті закону, яка не містить альтернативи цьому покаранню. Крім того, слід зазначити, що закон про кримінальну відповідальність за цей злочин не пов’язує застосування конфіскації майна залежно від наявності майна, здобутого злочинним способом.

У зв’язку з цим посилання захисника на відсутність у справі засобів, одержаних внаслідок злочину, як на підставу для прийняття рішення про скасування додаткового покарання, за даних обставин справи є неприйнятними.

Інших касаційних приводів для зміни чи скасування судових рішень в матеріалах справи немає.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_5 і засудженої ОСОБА_6 – без задоволення.