розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 16 березня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_5,

вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13 грудня 2007 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого, останнього разу

18 квітня 2002 року за ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК

України до позбавлення волі на строк три

роки і шість місяців,

- за ч. 2 ст. 121 КК України до позбавлення волі на строк сім років,

- за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла,

- за ч. 3 ст. 357 КК України до арешту на строк три місяці,

- за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла;

ІНФОРМАЦІЯ_2,

раніше судимого, останнього разу

27 грудня 2002 року за ч. 3 ст. 185,

ст. 304 КК України до позбавлення волі

на строк три роки, звільненого 3 липня

2006 року умовно - достроково на один

рік один місяць та чотирнадцять днів,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до позбавлення волі на строк сім років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового складання невідбутого покарання за попереднім вироком від 27 грудня 2002 року ОСОБА_6 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк сім років і чотири місяці з конфіскацією ? частини всього майна, яке є його власністю.

Цим вироком також було засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вирок щодо яких у касаційному порядку не оскаржено та касаційного подання щодо них не внесено.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 22 січня 2009 року вирок щодо ОСОБА_7 залишено без зміни, а щодо ОСОБА_6 змінено, виключено з резолютивної частини вироку рішення суду про застосування до нього конфіскації ? частини майна, яке є його власністю. У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було визнано винними та засуджено за такі злочини.

23 грудня 2006 року близько 17-ї год., ОСОБА_6, перебуваючи у АДРЕСА_1, будучи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків завдав ОСОБА_10 декілька ударів по спині ліктем, коліном по верхнім кінцівкам та ногами по тулубу.

Того ж дня, близько 17-ї год., ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_9, перебуваючи в зазначеній квартирі, будучи у стані алкогольного сп’яніння, із застосування насильства, яке було небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, вчинили розбійний напад на ОСОБА_10, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження від яких потерпілий помер та заволоділи його майном на загальну суму 290 грн.

Крім того, ОСОБА_7 того ж дня, близько 22 год., перебуваючи у вказаній квартирі, будучи у стані алкогольного сп’яніння, із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, відкрито викрав гроші у сумі 1100грн., які належали ОСОБА_11, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі та доповнені до неї засуджений ОСОБА_6 зазначає про те, що суд необґрунтовано кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки він потерпілому тяжких тілесних ушкоджень не завдавав, а висновок суду ґрунтується на суперечливих доказах. Крім того, посилається на неповноту та однобічність досудового слідства і судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недозволені методи слідства. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 також зазначає про не правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України. На думку захисника, дії ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 або за ст. 122 КК України. Крім того, посилається на істотні порушення кримінально-процесуального закону та призначення засудженому невиправдано суворого покарання. Просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на нове розслідування.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 зазначає про однобічність та неповноту досудового слідства і судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також вказує, що суд необґрунтовано відмовив йому у фіксуванні судового процесу технічними засобами. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_5, яка підтримала касаційну скаргу, думку прокурора Вергізової Л.А. про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду має бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні справи кримінально-процесуального закону.

Відповідно до ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У цій частині вироку наводяться обставин, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного із засуджених, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Цих вимог закону під час розгляду зазначеної справи суд не дотримав.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 було пред’явлено обвинувачення в нанесенні ОСОБА_10 на ґрунті особистих неприязних стосунків декількох ударів ліктем по спині, коліном по верхнім кінцівкам та ногами по тулубу.

Такі дії ОСОБА_6 досудовим слідством було кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК України, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

Також органом досудового слідства ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 обвинувачувалися в тому, що вони того ж дня, через деякий час після конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, за попередньою змовою вчинили розбійний напад на ОСОБА_10, у ході якого спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження від яких він помер.

Такі дії ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 досудовим слідством було кваліфіковано за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України - як вчинення розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_10, а також умисному заподіяння групою осіб тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

До такого ж висновку щодо кваліфікації дій засуджених прийшов і суд першої інстанції.

Разом з тим, місцевий суд, визнаючи правильною кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України, залишив поза увагою те, що згідно з матеріалами справи, після конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, який відбувся на ґрунті особистих неприязних стосунків, за ініціативою останнього, всі засуджені, а також потерпілий, з метою залагодження цього конфлікту, вживали алкогольні напої. Після чого, засуджені ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 по перебігу значного часу, без участі ОСОБА_6, якому досудовим слідством обвинувачення у вчиненні цього злочину не пред’являлося, вчинили розбійний напад на ОСОБА_10, у ході якого заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.

Крім того, при наведенні мотивів щодо обґрунтованості кваліфікації дій ОСОБА_6 щодо ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 121 КК України суд зазначив, що ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, діючи в групі з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, оскільки він спільно із цими засудженими наносив удари потерпілому.

Однак, суд у вироку не вказав якими саме спільними діями ОСОБА_6 та решти засуджених потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, при тому, що згідно з матеріалами справи ОСОБА_6 окремо від інших засуджених наносив тілесні ушкодження ОСОБА_10, діючи з інших мотивів. За змістом ч. 1 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо учасники цієї групи, діючи як співвиконавці, разом розпочали виконувати об’єктивну сторону злочину або долучилися до злочину, розпочатого іншим співвиконавцем, але ще не закінченого і повинні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Таким чином, судом у вироку допущено суперечності між обвинуваченням визнаним судом доведеним та кваліфікацією дій ОСОБА_6 щодо нанесення ним потерпілому тілесних ушкоджень, вчинених у групі з іншими засудженими.

Крім того, залишилося нез’ясованими тяжкість тілесних ушкоджень спричинених ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_10

Зокрема, формулюючи щодо ОСОБА_6 обвинувачення, визнане судом доведеним, суд першої інстанції не зазначив тяжкість тілесних ушкоджень спричинених ОСОБА_10 діями засудженого ОСОБА_6

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_10 настала внаслідок закритої тупої травми грудної клітки, яка супроводжувалася переломом груднини, численними переломами ребер з обох сторін з розривами пристінної плеври, розривом правої легені, перебіг яких ускладнився розвитком травматичного шоку й гострої серцево-легеневої недостатності.

За висновком додаткової судово-медичної експертизи, з урахуванням показань ОСОБА_6 під час відтворення обстановки й обставин події, ним потерпілому нанесено легкі тілесні ушкодження, а також зазначено про те, що не виключена можливість спричинення ним ОСОБА_10 тілесних ушкоджень у вигляді переломів ребер справа. Однак, тяжкість тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому діями ОСОБА_6, експертом не була визначена. Крім того, експертом не було дано відповідь на те, чи є причинний зв’язок між тілесними ушкодженнями, спричиненими ОСОБА_6, та смертю потерпілого ОСОБА_10

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд дійшов передчасного висновку про вчинення ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки судом допущена неповнота та однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону, які колегія суддів вважає істотними, уваги не звернув та фактично залишив вирок місцевого суду без зміни.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що постановлені в справі судові рішення щодо ОСОБА_7, ОСОБА_6 та в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно ретельно дослідити зібрані у справі докази, дати їм належну оцінку та постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

Під час нового судового розгляду справи мають бути перевірені й інші доводи, що містяться в касаційних скаргах ОСОБА_6, ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_5

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційні скарги засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Зарічного районного суду районного суду м. Суми від 13 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 22 січня 2009 року щодо ОСОБА_7, ОСОБА_6 та в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_8 й ОСОБА_9 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.