Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

потерпілого ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6,

засудженого ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 16 березня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 05 листопада 2009 року,

вироком Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2009 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

було засуджено за ч.1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; за ч.4 ст. 296 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_7 покладено обов’язки повідомляти органи кримінально – виконавчої інспекції про зміну місця проживання і роботи, періодично з’являтися для реєстрації в ці органи та не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу цих органів.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь представника потерпілої ОСОБА_8 8981 грн. 10 коп. матеріальної шкоди та 13500 грн. моральної шкоди.

Вироком апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2009 року вказаний вирок щодо ОСОБА_7, за апеляцією прокурора, скасовано в частині призначення покарання і постановлено свій вирок, яким його засуджено за ч.1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; за ч.4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_7 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 12 червня 2006 року, приблизно о 20 год. 15 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ-2108" д.н.з. НОМЕР_4, рухаючись проїзною частиною вул. Червоноткацької від вул. Мініна в напрямку вул. Пожарського в м. Києві, в районі житлового будинку № 29-а, в порушення вимог пунктів 2.3 б, 1.7, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявивши неуважність та необачність під час керування транспортним засобом, несвоєчасно виявив малолітнього пішохода ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проходила проїзну частину, внаслідок чого передньою частиною автомобіля вчинив наїзд на останню, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Крім того, 18 грудня 2007 року, приблизно о 17 год. 30 хв., ОСОБА_7, керуючи автомобілем "Шкода Октавія" д.н.з. НОМЕР_2, рухаючись по другорядній дорозі, під’їхав до шляхопроводу біля станції метро "Осокорки" та в порушення вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не надав дорогу автомобілю "Мітсубісі – Харізма" д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_5, який рухався по головній дорозі. Після чого, коли обидва транспортні засоби зупинились, а водії вийшли з них, то ОСОБА_7, одразу ж направився до ОСОБА_5 і безпричинно, з хуліганських спонукань та мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи елементарні норми поведінки, висловлюючись нецензурною лайкою, гумовою палицею завдав ОСОБА_5 два удари в область лівого плеча та в голову, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить змінити вирок і призначити ОСОБА_7 покарання не пов’язане з реальним позбавленням волі, оскільки останній вибачився перед ним та добровільно відшкодував заподіяну ним шкоду.

Засуджений ОСОБА_7 в касаційній скарзі просить змінити вирок як суду першої інстанції так і вирок апеляційного суду та призначити йому покарання за ч.1 ст. 286 КК України не пов’язане з реальним позбавленням волі та без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки професія водія є єдиним джерелом його існування. Також просить скасувати вирок у частині вирішення цивільного позову, оскільки вимоги потерпілої документально не підтверджені. Вважає, що вирок щодо нього в частині засудження за ч. 4 ст. 296 КК України є незаконним, а тому в цій частині його слід скасувати із закриттям провадження по справі.

Захисник ОСОБА_10 у касаційній скарзі також просить скасувати вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2009 року та вирок апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2009 року в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України, а провадження у справі в цій частині закрити, оскільки дії його підзахисного були спрямовані проти потерпілого ОСОБА_5, як особи, з мотивів неприязні, а не з хуліганських мотивів. Отже, дії ОСОБА_7 повинні бути кваліфіковані за ст. 125 КК України, кримінальна справа за якою може бути порушена тільки за наявності скарги потерпілого. Також зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що тілесні ушкодження потерпілому були заподіяні гумовою палицею, тоді як в дійсності його підзахисний використав для цього обрізок шлангу. Вважає, що цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_8 документально не підтверджений, а тому вирок у цій частині підлягає скасуванню. Стверджує, що призначене апеляційним судом м. Києва покарання ОСОБА_7 є несправедливим внаслідок його суворості, оскільки він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, відшкодував заподіяну шкоду ОСОБА_5 повністю, а представнику потерпілої ОСОБА_8 Ї частково. За змістом скарги просить призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_6, які підтримали свої касаційні скарги, прокурора, який не підтримав касаційні скарги, а вирок апеляційного суду просив залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведенні у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Як встановлено перевіркою матеріалів справи, досудове слідство і судовий розгляд у ній проведені з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи.

Викладені у вироку висновки суду про доведеність винності ОСОБА_7 в порушенні ним під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням усіх як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, що мали бути взяті до уваги під час з’ясування дійсних обставин події та ґрунтуються на зібраних у справі доказах, яким суд дав оцінку в їх сукупності та взаємозв’язку, і такі висновки у касаційних скаргах засудженого і його захисника не оскаржуються.

Дії засудженого ОСОБА_7 правильно кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 286 КК України.

Обґрунтованим є і вирок щодо засудження ОСОБА_7 у вчиненні ним грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Висновки суду про винність ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного злочину ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні та викладених у вироку доказах.

Твердження в касаційних скаргах засудженого і захисника про те, що діями першого було заподіяно потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження з мотивів неприязні, що раптово виникла до потерпілого з причин аварійної обстановки, яка сталася під час дорожнього руху, є безпідставними.

Ці заперечення звинувачення були детально розглянуті судом і спростовані наведеними у його вироку доказами.

Зокрема, як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні ОСОБА_7 не заперечував факту заподіяння ним тілесних ушкоджень ОСОБА_5, наполягаючи при цьому, що удари потерпілому він завдав з мотивів неприязні до останнього.

З показань потерпілого ОСОБА_5 убачається, що ОСОБА_7, створивши аварійну обстановку під час руху транспортних засобів, зупинив свій автомобіль і підійшовши до нього (потерпілого), безпричинно став висловлюватися нецензурною лайкою та завдав йому два удари гумовою палицею в ліве плече та в голову.

Ці показання потерпілого підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_11, у присутності якої ОСОБА_7 вів себе зухвало, висловлювався нецензурною лайкою та завдав ОСОБА_5 два удари гумовою палицею в голову та ліве плече.

Згідно з висновком судово – медичної експертизи у ОСОБА_5 мали місце крововилив на задній поверхні лівого плечового суглобу, забита рана лівої тім’яної області, струс головного мозку, які могли утворитися від дії тупого предмету і відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Отже, на підставі аналізу й оцінки зібраних у справі доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений ОСОБА_7 нехтуючи правилами поведінки та загальноприйнятими нормами моралі, безпричинно завдав ОСОБА_5 два удари гумовою палицею в голову та ліве плече, а тому його дії правильно кваліфіковано судом за ч. 4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Висновки суду щодо доведеності засудженого та юридичної кваліфікації його дій належно обґрунтовані у вироку, а тому при перевірці справи в касаційному порядку колегія суддів не вбачає будь-яких підстав для перекваліфікації дій засудженого на більш м’які закони, про що ставиться питання у касаційних скаргах засудженого і захисника.

Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_8 вирішено судом відповідно до положень цивільного та з дотриманням кримінально-процесуального законодавства.

Наведені судом у вироку і мотиви визначення розміру заподіяної шкоди, а тому доводи скарг засудженого ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_6 про безпідставність задоволення позову представника потерпілої ОСОБА_8, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Доводи в касаційних скаргах засудженого, його захисника та потерпілого про необхідність зміни вироку апеляційного суду із підстав призначення першому занадто суворого покарання, є безпідставними.

Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, суд узяв до уваги, що один із вчинених засудженим злочинів відповідно до ст. 12 КК України є тяжким.

З огляду на вирок, апеляційний суд урахував і сукупність обставин, що пом’якшують покарання ОСОБА_7 та дані про його особу, зокрема й ті, на які посилаються засуджений і захисник у касаційних скаргах і призначив йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 296 КК України.

Виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд не встановив належних підстав для призначення ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі та дійшов правильного висновку про можливість його виправлення під час реального відбування ним покарання, визначивши його в межах санкції закону, за яким його засуджено, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових злочинів й таким, що не можна визнати невиправдано суворим, як про це потерпілий, засуджений і захисник зазначають у касаційних скаргах.

Перевіркою матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний і обґрунтований вирок.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги потерпілого ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2009 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.