Верховний Суд України на спільному засіданні

Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії

розглянув в судовому засіданні у м. Києві 12 березня 2010 року кримінальну справу за поданням п’яти суддів про внесення на судовий розгляд клопотання засудженого ОСОБА_3 про перегляд в порядку виключного провадження вироку Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2008 року, яким

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого 6.05.2004 р. за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого 8.07.2005 р. на підставі п. "б" ст. 3 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року;

засуджено за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України частково приєднано 2 місяці невідбутого покарання за попереднім вироком і остаточно призначено 4 роки 2 місяці позбавлення волі.

В апеляційному і касаційному порядку справа не розглядалась.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_3 засуджено за те, що він, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, 26 грудня 2005 року близько 19 год. 30 хв. біля будинку № 14 на вул. Планерній у м. Львові, застосовуючи до ОСОБА_4 насильство, яке не є небезпечним для її життя та здоров’я, відкрито заволоділи майном останньої на загальну суму 670 грн.

У клопотанні засудженого ОСОБА_3 порушується питання про зміну судового рішення щодо нього, посилаючись на те, що судом безпідставно застосовано положення ст. 71 КК України, оскільки за попереднім вироком його було звільнено на підставі акту амністії.

У поданні, підписаному п’ятьма суддями касаційного суду, порушується питання про задоволення клопотання засудженого ОСОБА_3 із зазначених вище підстав і зміни постановленого вироку щодо нього.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Скотаря А.М., прокурора, який вважав, що клопотання слід задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії вважають, що подання суддів та клопотання засудженого ОСОБА_3 підлягають задоволенню за таких підстав.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні зазначених дій суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданні доказами, яким дав належну оцінку, і що, по суті, не оспорюється засудженим, як не оспорюється і правильність кваліфікації його дій ч.2 ст. 186 КК України.

Що стосується призначення ОСОБА_3 остаточного покарання за сукупністю вироків, то слід визнати обгрунтованими викладені у клопотанні засудженого доводи про неправильне застосування судом першої інстанції норми кримінального закону при вирішенні цього питання.

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що 6 травня 2004 року ОСОБА_3 був засуджений Личаківським районним судом м. Львова за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі.

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 8 липня 2005 року ОСОБА_3 звільнено від подальшого відбування покарання на підставі п. "б" ст. 3 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10.12.2004 р. (v0018700-04) та № 8 від 12.06.2009 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" при звільненні особи від відбування покарання на підставі акту амністії, при призначенні покарання за вчинення нового злочину, ст. 71 КК України застосовується лише в тому випадку, коли внаслідок акту амністії невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням.

Враховуючи, що п. "б" ст. 3 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року передбачає звільнення певного кола осіб від відбування покарання, а не заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, то застосування місцевим судом положень ст. 71 КК України, є помилковим.

Враховуючи наведене, слід виключити з вироку призначення ОСОБА_3 на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків і вважати його засудженим за ч.2 ст. 186 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 400-4, 400-10 КПК України, Верховний Суд України

клопотання засудженого ОСОБА_3 задовольнити.

Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2008 року щодо ОСОБА_3 змінити, виключити з нього вказівку про застосування ст. 71 КК України при призначенні покарання за сукупністю вироків і вважати його засудженим за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.