Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 09 березня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2009 року,

вироком Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 серпня 2009 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Дніпропетровська, громадянина України, має шість судимостей, останнього разу був засуджений – 29 жовтня 2004 року за ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць (09 липня 2007 року умовно-достроково звільнений на 2 місяці 27 днів),

засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися туди для реєстрації.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь експертної установи судові витрати в розмірі 300 гривень 48 копійок за проведення судової експертизи.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 15 березня 2009 року приблизно о 20-ій годині в балці між проспектом Кірова та вулицею Войцеховича в місті Дніпропетровську придбав у невстановленої особи саморобну вогнепальну зброю, зберігав та носив її при собі без передбаченого законом дозволу, поки 17 березня того ж року біля будинку АДРЕСА_1 її не виявили у нього й не вилучили працівники міліції.

Задовольняючи апеляційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд Дніпропетровської області своїм вироком від 11 грудня 2009 року скасував вирок місцевого суду в частині міри покарання і постановив новий, яким ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 263 КК України призначив покарання – позбавленні волі на строк 2 роки. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 спросить змінити вирок та пом’якшити покарання, застосувавши правила ст. 75 КК України. Вважає, що апеляційний суд, коли постановляв свій вирок, не врахував даних про те, що він є вдівцем, утримує сина та матір похилого віку, яка хворіє. Не було взято до уваги його щире каяття, визнання вини, сприяння слідству.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Матюшевої О.В. про те, щоб вирок апеляційного суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_5 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_5 у злочині та кримінально-правову оцінку його дій за ч. 1 ст. 263 КК України ніхто із учасників процесу не оспорює, у тому числі й сам засуджений у своїй касаційній скарзі.

Призначаючи покарання, суд врахував ступінь тяжкості даного злочину, фактичні обставини його скоєння та відомості про особу.

ОСОБА_5 вчинив злочин, який законом віднесений до категорії злочинів середньої тяжкості. Із його показань убачається, що саморобну зброю носив з установкою використати її на власний розсуд.

За місцем проживання ОСОБА_5 охарактеризували посередньо. Він ніде не працював, схильний до надмірного вживання алкоголю, з приводу чого перебуває на обліку в лікаря-нарколога. Раніше неодноразово засуджувався за умисні злочини – має шість судимостей, що вказує на його схильність до протиправної поведінки. При цьому привертає до себе увагу та обставина, що ОСОБА_5, після того, як одним із попередніх вироків його було засудженого до покарання, не пов’язаного з ізоляцією від суспільства, невдовзі вчинив новий злочин. Також слід зазначити, що під час досудового слідства в даній справі, ОСОБА_5, перебуваючи на волі, ухилявся від слідства, через що оголошувався в розшук.

Зважаючи на наведені обставини, апеляційний суд правильно визнав, що виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому в межах санкції частини статті обвинувачення призначив покарання, пов’язане з позбавленням волі.

Наведені в касаційній скарзі обставини не спростовують відповідності призначеного покарання, оскільки, попри їх сукупність та зміст, не пом’якшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину настільки, щоб можна було прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 - без зміни.